Старі казки про сестер

Ох, діточки, сідайте ближче, розповім вам казку про Олену та Марію. Чула я її від старої бабусі в нашому селі, де доживала віку. Історія болюча, та й справжня, слухайте уважно.

Був собі вечір у невеликому будиночку під Черніговом. Олена, її чоловік Богдан та сестра Марія сиділи за столом, де пахло запеченим кабанячком і свіжим хлібом. Богдан підняв чарку:
За родину! Щоб щастя в домі не переводилося!

Та очі його не на Олену, а на Марію дивилися. А та, наче соромязлива дівчина на весіллі, серветку крутила в руках. Олена ж усе бачила: як він сестрі пальто подавав, як до її жартів сміявся, як вони замовкали, коли вона в кімнату входила. Та мовчала звикла не помічати.

За родину, відповіла вона, ковтнувши узвару.

Марія підвела погляд, а в ньому така журба, що аж холод пройшов по спині.
Маріє, щось не так? спитала Олена.
Та ні, просто втомилась, справи багато, відмахнулася та.

А Олена знала у сестри зараз спокійний період на роботі, але змовчала. Мовчанка була її оберігом.

Богдан раптом закашляв:
До речі, про справи. Мене на будівництво у Львові призначили. Через місяць виїжджаю, на півроку, а то й більше.

Олену аж морозом обійняло.
На півроку? перепитала. А відпустка влітку?

Оленко, це ж нагода! запально відповів він. Таке в житті раз трапляється!

Говорив він до неї, а дивився на Марію. А та в тарілку втупилась, ніби там усі відповіді були. Олена ж помітила, як його рука під столом торкнулася сестриної. Лише на мить. Марія відсмикнула пальці, ніби полумя обпекло. А Олена сиділа, дивилася на чоловіка, що сяє, і на сестру, що ось-ось розпадеться.

Вечеря закінчилася якось ніяково. Марія на головний біль пожалілася, зібралася до хати.
Я проведу, одразу запропонував Богдан.
Тобі ж в інший кінець села, зауважила Олена.
Для сестри не шкода часу, відмахнувся він.

У дверях обернувся, в очах рішучість:
Нам треба поговорити, Оленко. Серйозно. Коли повернуся.

Залишив її саму, з присмаком недоговореності й тривогою в душі.

Два тижні Олена жила, як у сні. Богдан дзвонив щовечора, розповідав про “будівництво”, про нову квартиру. Та голос його був чужий, без тепла. Питав, як справи, а відповідей не чув. Олена до Марії тяглася:
Може, на ярмарок чи до церкви?

Але та ухилялася:
Я втомилася, Оленко, давай іншим разом.

Марія й виглядала змарнілою зівяла, під очима синьої. Олена помічала, як сестра руки на живіт клала, ніби щось ховала.

Підозра зростала поволі, як таман у степу. Спочатку упаковка від тесту на вагітність у смітнику. Потім мішковаті сукні, хоч Марія завжди в облягаючому ходила. Серце стискалося, але вона чекала.

Розвязка настала серед ночі. Олена сиділа на ліжку, коли задзвонив телефон. Богдан.
Привіт, сказала вона.

Він мовчав, лише дихання чути.
Більше не можу брехати, Оленко, видихнув. Я не повернуся. Справа не в будівництві. Справа в Марії. Ми кохаємо одне одного.

Олена заплющила очі. Біль у грудях застиг, став кригою.
У нас із твоєю сестрою буде дитина! випалив він.

І тут Олена засміялася. Спочатку тихо, потім голосніше, аж сльози покотилися. Сміх був гіркий, як полин у серпні.
Оленко, ти плачеш? злякався Богдан.
Ні, видихнула вона. Просто зрозуміла, який ти нікчема.

Поклала слухавку. Істерика минула, залишивши ясність. Крига в грудях стала опорою. Олена вдяглася, викликала возника й поїхала до Марії.

Та відчинила двері розхрістана, у вицвілому халаті, очі червоні. Побачила Олену і відступила.
Він тобі сказав? Пробач почала Марія.
Де він? перебила Олена, тихо, аж страшно.

Марія замовкла. Олена оглянула хату Богданова кожушина, його чоботи, дві чарки на полиці.
Годі брехати, Маріє. Хоч зараз.

Оленко, ми кохаємо одне одного! вигукнула вона. Я знаю, це гидко, але так сталося!

Олена чекала, поки сестра змовкне.
Ти вагітна, сказала, не питаючи.
Так, прошепотіла Марія, обхопивши живіт. У нас буде дитина.

Олена підійшла ближче. Марія здригнулася, чекаючи лайки.
Чому ти не запитала мене, Маріє? тихо промовила Олена. Я б тобі розповіла. Ми з Богданом три роки намагалися завести дитину. Лікарі, зілля. Богдан безплідний. Повністю.

Обличчя Марії змінилося здивування, заперечення, жах.
Ні Він казав, що проблема в тобі
Звісно, сумно всміхнулася Олена. Брехати легше. Вкрасти чуже життя простіше, ніж зізнатися в правді.

Вона пішла до дверей.
Вітаю, сестро. У тебе буде дитина. Але мій чоловік до цього не