Сваха хоче віддати старі меблі синові та купити нові для себе: “Моя мати ніколи б так не зробила”, – сказала невістка.

Свекруха хоче віддати старі меблі синові та купити собі нові. “Моя мама ніколи б так не зробила”, — сказала невістка.

— Я запропонувала синові забрати в нову квартиру наші меблі — для спальні та кухні, — розповідає Анна, шістдесяти років. — У них іще зовсім нічого немає, абсолютно нічого! Сплять на надувному матраці. Кажу, бери наші, а ми з батьком купимо нові. А моїй невістці це не сподобалось! «Моя мама каже, що ніколи б так не зробила. Навіть на думку б не спало купити собі нові й віддати мені свої старі речі!» — каже невістка.

Меблі Анни не є старими речами — усе було придбано відносно недавно, приблизно дванадцять років тому, в якісних меблевих салонах. Вона та її чоловік дуже заможні люди й можуть собі дозволити все найкраще.

Проте ця “найкращість” іноді грає їм на шкоду. Схоже, що вони втомилися від своїх старих меблів, зараз стільки нових, оригінальних, не знаєш, на що дивитися. Анна взяла б зовсім нові, і для цього є гарна нагода.

Але міняти старі меблі немає жодної підстави — усе у відмінному стані. Речі якісно зроблені, розраховані якщо не на століття, то на десятиліття. Та й викинути їх вона не може! Продати — хоч і за безцінь.

А продаж це клопіт. Фотографувати, десь це все виставляти, відповідати на дзвінки, впускати у дім чужих людей, які будуть усюди заглядати — кому це потрібно…

Можливість віддати меблі молодій родині щиро радувала Анну.

— Але насамперед, я роблю для них добру справу! — каже обурена свекруха. — У них немає нічого. Пусті кімнати! Даю їм добрі речі задарма, а вони все одно невдоволені!

Свекруха сина дуже допомогла йому та його дружині в облаштуванні квартири. Продала своє житло, вклала заощадження. Молода пара зібрала кожну копійку, що мала жінка. Вирішили одразу купити двокімнатну квартиру, щоб жити комфортно багато років. Тепер є місце, і навіть якщо народиться дитина, його вистачить.

Однак грошей не вистачило, свекруха позичила у сестри двадцять тисяч на ремонт.

— Та це не страшно, це зовсім небагато. Погасимо за дві чи три зарплати! — каже Анна.

Вона та її чоловік не економили на витратах — ще до весілля публічно заявили, що їхній син виріс, і тепер вони житимуть для себе. На всі натяки невістки про «але моя мама думає інакше» просто піднімали руки — «а ми лише говорили, попереджали. Що думає ваша мама — це не наша справа».

Ремонт квартири був дуже економним і бюджетним — пофарбували стіни, поклали ковролін на підлогу… На меблі вже не вистачило. Син відмовився брати що-небудь від свекрухи — вже досить, бо вона багато допомогла. Знайшли десь кілька табуреток, столик, на підлозі надувний матрац. І так там мешкають. Це не страшно, вони молоді, всі колись так починали.

Планували економити й поступово купувати меблі, але тоді Анна запропонувала допомогу.

— Кухню маю облаштовану, але можна її розібрати й облаштувати у них так само! — каже Анна. — У будь-якому випадку для них це дешевше, ніж купувати нову. Ну, деякі шафки не підійдуть, але я не переймаюся такими дрібницями! Завжди є те, що можна змінити. Я б дала їм витяжку і плиту. Не знаю, коли ще щось з’явиться! І хочу подарувати гарний спальний комплект. Він як новий! Поки вони зберуть на власні, піде чимало часу.

Залишалося незрозумілим, чому єдина невістка Анни так реагувала на її ініціативу. Син задоволений і видається навіть щасливим, але Аліна явно невдоволена, і Анна відчуває, що в молодій родині відбуваються серйозні обговорення.

— Невістці здається, що старшим людям нові меблі вже не потрібні, оскільки старі ще міцні! — каже зі злістю Анна. — У її світі ми повинні купити їм нові меблі для квартири! Вони молоді, у них все життя попереду…

Може, невістка має рацію? Свекруха і свекор справді не дуже потребують нових меблів. Якби вони не купили квартиру, жили б зі своїми меблями і не поспішали б нічого змінювати вдома.

А може, невістка не знає меж, повинна дякувати й радіти?