Та мені байдуже!” – Світлана гаряче пройшлася кімнатою, розмахувала руками. – “Мамо, ну скільки можна терпіти? У мене подруги вже сміються!

** Та мені байдуже!** Марійка пройшлася по кімнаті, розмахувала руками. Мамо, ну скільки можна терпіти? Мої подруги вже сміються!

** Мамо, знову тече! Знову!** скрикнула Марійка, вибігаючи з ванної з мокрим волоссям і рушником у руках. Я ж казала, що з цією квартирою щось не так!

** Тихше!** засичала Наталія Іванівна, кидаючи ганчірку і спішачи до доньки. Де саме тече?

** Та всюди!** З крану, з душу, навіть під умивальником калюжа! Марійка махала руками, розбризкуючи воду по коридору. Я ж казала! Казала, що не треба було звязуватися з цією руїною!

Наталія Іванівна мовчки зайшла у ванну, подивилася на воду, що розливалася по підлозі, і важко сіла на табурет. Місяць тому вони переїхали в цю двокімнатну квартиру в центрі Києва, продавши свій будиночок у Вишневому. Здавалося, життя налагодиться близько робота, магазини, лікарня. А тепер

** Мамо, чого сидиш?** Треба щось робити! Марійка стояла в дверях, кутаючись у халат.

** А що робити?** втомлено відповіла мати. Викликати сантехніка? Знову за свій рахунок? Вже третій раз за місяць.

** Може, звернемося до господарки?** Нехай вона платить, це ж її квартира!

** Зверталася.** Каже, що ми самі винні, неправильно користуємося сантехнікою. А як можна «неправильно» відкривати кран? Наталія Іванівна підвелася, почала збирати воду ганчіркою. Іди снідати, запізнишся на роботу.

** Який сніданок?** У нас плита знову не працює! обурилася Марійка. Учора ледь кашу зварила, а сьогодні вона взагалі не вмикається.

Наталія Іванівна лише зітхнула. Плита дійсно капризничала з самого початку, але господарка, Ольга Степанівна, запевняла, що все справно просто треба «призвичаїтися». Призвичаїтися до того, що конфорки запалюються через раз, а духовка працює, коли їй заманеться.

** Гаразд, побіжу до Оленки, попрошу чайник.** буркнула Марійка, натягуючи джинси.

** Не треба до сусідів бігати!** зупинила її мати. І так соромно. Вчора у Ольги Василівни масло позичали, позавчора сіль. Подумають, що жебрачки якісь.

** А що тоді?** На роботу голодними йти?

Наталія Іванівна глянула на доньку і відчула, як у горлі підступає знайомий ком. Навіщо вони погодилися на цей переїзд? У своєму домі проблем було менше, і жили вони спокійно, нікого не турбуючи. А тут кожен день новий сюрприз.

Марійка пішла на роботу голодна і зла, а Наталія Іванівна залишилася розбиратися з потопом. Витерла воду, спробувала затягнути крани марно. Тоненька цівка все одно сочилася.

Телефон задзвонив, коли вона вже збиралася викликати майстра.

** Наталія Іванівна?** Це Ольга Степанівна. Як справи? Не скаржитеся?

** Та ось** обережно почала Наталія Іванівна, знову з сантехнікою

** Знову?** перебила господарка. Та що ви там робите з моєю квартирою? Я ж казала обережно!

** Ми нічого особливого не робимо.** Просто відкриваємо-закриваємо крани, як треба.

** То навіщо щотижня сантехніка?** Може, щось упустили? Важке впустили?

Наталія Іванівна стиснула губи. Нічого вони не впускали. Просто квартира виявилася зовсім не такою, як її описувала Ольга Степанівна. Тоді все працювало вода текла, плита горіла, розетки не искрили. А тепер кожен день нові «радості».

** Ольга Степанівно, може, ви все ж майстра пришлете?** А то нам уже незручно

** Якого майстра?** Ви ж самі винні! Я ж попереджала техніка стара, треба берегти!

** Але ж у договорі написано, що все справно**

** Справно, справно!** Просто руки у вас не з того місця! гаркнула Ольга Степанівна і кинула слухавку.

Наталія Іванівна повільно поклала телефон і оглянулася. Квартира дійсно була в центрі, світла, з високими стелями. Але з кожним днем ставало зрозуміліше вся ця краса лише зовні. Проводка стара, труби іржаві, вікна погано закриваються, а про ремонт господарка й слухати не хотіла.

На обід повернулася Марійка, похмура, як осіннє небо.

** Ну що?** Щось полагодили? спитала вона, кидаючи сумку на підлогу.

** Як там.** Господарка каже, що ми самі винні.

** Винні?** У чому? спалахнула донька. У тому, що її квартира розвалюється?

** Марійко, не кричи.** Стени тонкі, сусіди почують.

** Та мені байдуже!** Марійка пройшлася по кімнаті, розмаху