Мене звати Тарас Коваленко, мені сорок два, і я розповідаю це від себе, бо той ранок біля каси в АТБ на Оболоні перевернув мені все нутро,...
Спершу зникла гумова м'ячик сина. Потім один капець, лівий, з-під килимка перед дверима. Валентина Гнатюк з будинку на вулиці Йорданській на київській Оболоні тримала все це...
Я досі не знаю, з якого номера прийшло те повідомлення о десятій вечора, коли все вже скінчилося. «Передай дружині, хай подивиться в поштову скриньку». Просто текст,...
Мене звати Роман Ковальчук, мені сорок один, і я той самий зять, про якого, певно, вже встигли розповісти сусіди на весь під'їзд по вулиці Гоголя в...
Мене звати Богдан Кравчук, мені шістдесят сім, все життя пропрацював на заводі в Кременчуці, зараз на пенсії. Розказую цю історію так, як воно було насправді —...
Дощ у Чорнотисові в жовтні падає не краплями, а суцільною плівкою, і того вечора вода стікала просто по вітринах районного Будинку культури, розмиваючи афішу з написом...
Стук у двері — оце головне, а не той конверт, що я потім тримала. Дозвольте по порядку. Мене звати Ірина Ковальчук, мені тридцять чотири, і я...
Мене звати Валерій, мені п'ятдесят п'ять, і я механік на автобазі в Первомайському — це під Миколаєвом, хто знає. Двадцять два роки одному автопарку віддав, начальник...
Коли не стало батьків, Тарас Вовк лишився сам із вісімдесятьма гектарами лісу під Раховом і посадою лісника, яку отримав після батька майже автоматично. Мав сорок три...
Мене звати Оксана Тарасівна, мені шістдесят три, і двадцять один рік я працюю провідницею у поліклініці на вулиці Соборній у Тернополі — саме тому все, про...