Таємнича зустріч біля води

**Це було біля моря**

“Тобі треба відпочити, ну скільки можна працювати, Владо? На себе вже не схожа, де твій палаючий погляд, де твій яскравий настрій, яким ти завжди всіх заряжала? Ну розійшлася й розійшлася з тим своїм” мати додала негарне слово, “правильно зробила, і не варто страждати.”

“Мамо, та я й не страждаю, минув рік, як ми розлучилися, я вже звикла. Донька не дає нудьгувати. До речі, моя Софійка дуже розумна не по вікам. Часто дивує своєю дорослістю, хоча їй ще й дванадцяти нема. Це все через те, що вона обожує читати твої журнали, які ти купуєш. Вона поглинає все підряд,” казала донька.

Вирішили з донькою махнути на море.
“Ось-ось, і Софійці треба відпочити, вона ж у нас розумниця, у школі відмінниця, хай трохи розвантажиться. Пропоную тобі поїхати з нею на море. На санаторії чи туристичні путівки зараз грошей нема, але можна зняти житло в приватному секторі, я вам допоможу,” наполягала мати.

“Мамо, погодься,” почувся голос доньки, “тим більше бабуся нам допоможе. А може, бабусю, ти поїдеш з нами?” весело додала вона. “Розумієш, мамо, вода й сонце живлять рослини, вони стають міцними. Так само й ми з тобою наберемося сил і здоровя.”

“Господи, звідки це в тебе, Софійко?”

“Ну я ж читаю, це з бабусиних журналів. До того ж, я вчуся в школі, якщо ти не помітила,” сміялася донька.

Владин відпуск наближався, і вона вже вирішила поїдуть із донькою на море. Закінчивши останній робочий день, вона попрощалася з колегами:

“Дівчатка, бувайте, я так рада попереду відпочинок!”

“Гуляй, Владо, засмагай, купайся й знайомися з якимось мачо,” сміючись, побажали колеги.

Почали збиратися. Чемодан заповнювався речами. Заїхали до торгового центру, купили нові купальники, шорти. Софійка від щастя співала:

“Це було біля моря, вона йшла піском, а він дивився на неї…”

“Доню, це ти про що? Звідки знову такі слова?”

“Мамо, читала в журналі.”

“Рано тобі дорослі журнали, треба їх викинути,” сказала Влада.

“Мамо, ти забула є ще інтернет.”

“Я й його вимкну.”

“Ну мам, це вже насильство над особистістю,” засміялася донька.

“Давай, особистість, збирай свої речі,” відповіла мати.

“Мамо, а Оленка мені заздрить, їй теж хочеться на море. Вона ніколи там не була й навіть не уявляє його.”

“Зрозуміло. У них важко в сімї, мати інвалід, батька нема. Знаю, як їм нелегко,” сумно сказала Влада. “Може, Оленка підросте, і їй пощастить. Тоді вони з мамою поїдуть на море.”

“Може, але коли ще це буде…” так само сумно відповіла донька.

Перед відїздом вони сиділи ввечері на дивані й розмовляли про море, коли раптом Софійка знову видала:

“Мамо, а може, ти там зустрінеш свого нареченого?”

“Кого?” аж підскочила Влада.

“Ну, кохання всього твого життя. Як у тому, що я читала: ‘Це було біля моря, де ажурна піна…’ Ось із цієї піни й вийде твій суджений.”

“Софійко, ну про що ти думаєш? Я навіть не…” Влада розвела руками.

“Та годі, мам, я піду спати,” зіскочила з дивана й побігла до своєї кімнати.

Їхали потягом. Дорога зайняла добу. Влада з донькою раділи, дивилися у вікно, милувалися краєвидами. Востаннє вони були на морі чотири роки тому, і тепер їх переповнювала радість.

На вокзал прибули ввечері, дісталися приватного сектору. Господиня попередила:

“Дівчатка, ось ваша половина, тут будете жити, а в іншій молодий чоловік. Гарний хлопець, звуть його Ярослав.”

“Ну і що з того?” подумала Влада й вони почали влаштовуватися.

“Мамо, підемо на море,” покликала донька, “потім розберемо речі, може, зануримося…”

Владі теж хотілося, тим більше море було близько вийдеш з хати, і воно вже перед очима.

“Ідемо, ввечері добре купатися не обгоріти, сонце вже не таке,” погодилася вона.

“Мамочко, яка краса!” лепетала Софійка, “нарешті оце воно море!”

Скинувши шльопанці, вона залетіла у воду, посміхаючись від задоволення, потім вискочила, зняла шорти й футболку і знову бігом у хвилі. Хвилі, невеликі й ласкаві, набігали на берег і відступали. А Влада помітила, що моріна піна справді була ажурною.

Уже темніло, коли вони щасливі поверталися з моря. На веранді стояв привабливий чоловік, ліниво ковтаючи пиво з пляшки. Проходячи повз, Софійка раптом сказала:

“Пиво містить токсичні речовини й навіть солі важких металів…”

“О, добрий вечір,” усміхнувся він, “і звідки в тебе такі глибокі знання?”

“Добрий вечір,” одночасно привіталися мати з донькою, а Софійка додала: “Тре