Таємниця серця

**Хімія кохання**

Боже, як швидко літають роки! Ось-ось і старіти почну, а я досі не знаю, що таке справжнє кохання. Не ті чоловіки зустрічаються на моєму шляху, розмірковувала сама з собою Оксана, сорокарічна приваблива жінка.

Після скорочення на підприємстві, де вона пропрацювала майже десять років, вона влаштувалася у великий торговий центр у відділ жіночого одягу. Речі там були не з дешевих, тому клієнтами були переважно жінки, які могли собі дозволити брендові покупки.

Чоловіки заходили рідко, і то майже завжди у супроводі жінок. Вони сумно блукали між рядами, терпляче чекаючи, поки їхні супутниці обирали:

Коханий, як тобі це? А це плаття?

Жінки витріщалися на цінники, іноді закачували очі дешевих речей тут не було. А чоловіки потім покірно оплачували покупки.

Оксана іноді заздрила покупцям: їй самій таке не по кишені, та й куди носить? Робота, дім, іноді кафе з подругою. Донька вже закінчила коледж, вискочила заміж і махнула аж до Одеси обидва романтики.

Сама вона одягалася стильно, але стримано, уникала яскравих кольорів, тому виглядала завжди ніжно й акуратно: струнка, з світло-русявим волоссям під довге каре.

У першому шлюбі не пощастило з чоловіком прожили чотири роки, розійшлися. Він так і не став сімянином лише друзі й гулянки. Потім були турботи про доньку, школа На зустрічі з чоловіками часу не лишалось, а може, просто ніхто не подобався. Оксана була доброю матірю, всю себе віддала дитині.

У тридцять два роки зустрічалася з Олегом, колегою. Півтора року стосунків і вона нарешті зняла рожеві окуляри: з нього гарного чоловіка не вийде. Працювати не любив, постійно скаржився, що його ніхто не цінує.

Олеже, ти завжди всіма невдоволений. Ну що вони тобі зробили? питала вона.

Оксано, ти що, не бачиш? Всі навколо лихі, радіють, якщо в тебе щось не виходить! дивувався він.

Не бачу. У нас дружній колектив. А начальник чудовий справедливий, порядний.

Ти в людях не розумієшся, сердито казав Олег. Для тебе всі мякі й пухнасті. А жити так не можна!

Ну не знаю зітхала Оксана.

Після таких розмов вона вирішила розірвати стосунки. Він її дратував.

Були й інші знайомства навіть на морі якось зустріла чоловіка. Але все це було мимоволі, як вітер.

У відділі вже зявилися постійні клієнтки дружини заможних чоловіків, навіть дружина мера міста тут купувала. Але чоловіки ходили рідко.

Одного разу, коли в магазині було пусто, до відділу зайшов привабливий чоловік. Темне волосся, відкинуте назад, злегка зведені брови, руки в кишенях. Він не дивився на одяг його погляд час від часу зупинявся на Оксані.

«Що йому тут треба? Напевно, плаття для коханої шукає Але який же гарний», подумала вона і раптом засумувала. Але він підійшов до каси й, усміхнувшись, запитав:

Підкажіть, де у вас плаття? Він нахилився, розглядаючи бейджик, і вона відчула запах дорогого парфуму. Оксано, допоможете?

Вона мовчки вийшла з-за каси й повела його до плать. Щоки палали, немов маки. Добре, що він ішов позаду й не бачив.

«Що зі мною? Невже я так збуджена через першого-ліпшого?» лаяла себе вона.

Ось тут, показала вона на плаття й поспішила назад.

У відділі, окрім них, нікого не було напарниця пішла на обід. Але цей покупець не давав їй спокою. Вона вже уявила, як вони сидять у кафе, сміються

Вибачте, його голос перервав її мрії. Можете допомогти?

Так, звичайно.

Я обрав плаття для дівчини, але боюсь, не вгадав із розміром. Ви приблизно одного з нею зросту. Може, приміряєте?

Оксана подивилася на розкішне плаття в його руках новинку колекції, з італійського шовку та ручної мережива. Чорне, як ніч.

«Напевно, дуже кохає свою дівчину, якщо не шкодує грошей», подумала вона і згадала, як колишній дарував їй квіти з підземного переходу.

Зачекайте, сказала вона й пішла у примірочну.

Плаття сиділо ідеально, підкреслюючи кожну лінію її тіла. Вона вийшла, бажаючи побачити його реакцію. Його погляд був захопленим.

Ви чарівні! вирвалося в нього.

Дякую. Сподіваюсь, вашій дівчині сподобається. Вона поспішно сховалася у примірочній.

Щось незвичайне відбувалося з нею. Вперше в житті вона відчула те, що називають хімією кохання

Зітхнувши, вона зняла плаття, ніжно торкнувшись шовку.

«Найкраще у світі створено не для мене. Ані це плаття, ані цей чоловік», думала вона, виходячи.

Він розрахувався, усміхнувся на прощання й пішов.

«Шкода, більше не побачу його», сумувала