Те, що твоє, лишиться твоїм

Усе, що твоє, лишиться з тобою

“Вже другий тиждень їси без апетиту, чи в кохання впала, Динко?” жартувала Ганна, домробітниця.

“Так, подобається мені один хлопець, але він, здається, мене не помічає,” зізналася Дарина. “Тоже студент, на паралельному курсі вчиться. Не знаю, що робити, щоб звернув увагу.”

“Нічого не роби, не годиться дівчатам первими до хлопців липнути. У наші часи”

“Ой, тітко Ганно, вже чула я про ваші часи. Зараз все інакше,” відповіла Дарина, допиваючи чай. “Та годі, мушу бігти, сьогодні перша пара, а викладач наш злюка, ще й на лекцію не пустить.”

“Біжи, біжи,” перехрестила її Ганна й зачинила двері.

Дарина народилася в заможній родині, змалку не знала потреби. А розуму її навчала тітка Ганна, старша сестра матері, що працювала в них по домовому господарству. Дорослі звали її Ганнусею, а Дарина тіткою Ганною.

У Ганнусі своя доля. Вийшла заміж у селі за місцевого Григорія, був чоловік працьовитий і добрий, але прожили вони разом лише рік загинув він. Був лісником, мабуть, у болоті потонув. Шукали довго, та так і не знайшли. Залишилася Ганна сама, навіть дитину не встигла народити.

Від горя спершу хотіла втекти до монастиря, та передумала.

“Яка з мене черниця? Ще й брешу іноді, і слово гостре вирветься. Залишилася в селі, жила з батьками.”

Молодша сестра Оля вийшла заміж у місто. Їй пощастило: чоловік був на пять років старший і вже обіймав посаду в районі. З часом вони збудували великий дім, народилася Даринка. Тоді й запросила Ганну до себе.

“Ганнусю, переїзжай до нас. Ми з чоловіком працюємо, за Даринкою доглядатимеш, готуватимеш, одним словом допомагатимеш.”

“Ох, Олю, із задоволенням. Гриць мій був найкращий, я за ним усі сльози виплакала. Боюся, ще зі смутку тут засохну. Заміж більше не хочу сумуватиму за ним. Поїду, звісно, всю роботу в хаті на себе візьму.”

Так і переїхала Ганна до сестри, називаючи себе домробітницею. Готувала із задоволенням, усім подобалася її страв