Третій раз — вдалий!

Третя спроба
Скільки горя треба випробувати, скільки близьких втратити, щоб врешті знайти щастя?

Про це часто думає Марія, їй сорок вісім, а вона все ще вірить у краще. Життя їй завдавало ударів, але вона не здавалася. Ось і тепер лихо вона дивиться, як полумя пожирає їхній дім. Іскри розлітаються в ніч, вогонь освічує зібраних людей. Вже підїхали пожежні.

Втрата всього

Пожежники метушилися, розмотували рукав. Огромна струя води вдарила в полумя. Стало димно, Марія, затуливши ніс хусткою, з жахом дивилася на згарище. Згоріло все: речі, шафа, кухня, все до останнього. Від дому, де вона прожила з чоловіком двадцять пять років, лишився попіл.

Марійко, ходімо до мене, твій Петро вже сидить у дворі з моїм чоловіком, тягнула її за рукав Оксана, сусідка, з якою вони дружили роками.

Сидить, наче йому байдуже, що через його вину ми лишилися без даху. Я ледве його розбудила шепотіла Марія, сльози котилися по її обличчю. Оксано, тепер лише розумію, як прикипіла до усього, що залишилося там вона махнула рукою у бік згорілого будинку. Фотографії, спогади

Нічого, Марійко, все буде добре, тобі ще й пятдесяти нема, ти ж молода, втішала її Оксана.

Вони пішли до двору. Там сиділи Петро, чоловік Марії, та Василь, господар дому. Петро, схоже, протверезів після вчорашнього пожежа його шокувала.

Марю, що сталося? спитав він. З чого це ми загорілися?

З чого? З того, що ти заснув із цигаркою, вона впала під ліжко, а коли я тебе розбудила, вже палало промовляла вона крізь сльози. Скільки разів я казала ось і наслідки

Петро сидів понурий, сльози теж текли по його обличчю. Він тупо дивився на зруйнований дім, який колись сам збудував.

Марю, прости мене ради Бога. Більше не буду пити, клянуся. Підремонтуємо батьківську хату, хоч вона й занедбана

Його батьки давно померли від пянства, хата стояла пусткою. Марія з Петром шукали серед попелу, але нічого не вдалося знайти. Петро дотримав слова з того дня не пив.

Лишилися лише спогади

Марія йшла з магазину і зупинилася біля згарища. Спогади нахлинули, вона сіла на лавку біля воріт. Як вони з Петром прожили тут двадцять пять років Згадала, як раділи новому дому, вибирали шпалери, меблі. На Новий рік Петро приносив ялинку під стелю, родина веселилася. Дочки сміялися, бігали навколо. А першого січня шукали під ялинкою подарунки.

Скільки дитячого сміху та таємниць бачили ці стіни, думала Марія. Звідси дочки бігли до школи, а потім вилетіли в доросле життя.

Дві її доньки-погодки були від першого шлюбу. Одружилася рано з Грицем, наївна ще була. Виявилося не підійшли один одному. Він гуляв, а вона сиділа з дітьми. Жили в райцентрі, Гриць ні з ким не вважався.

Та де там він перестане, промовила вголос Марія, навіть не помітивши, що говорить сама з собою. Не послухала матір

У Гриця був мотоцикл. Одного разу їхали з села, потрапили в аварію. Він загинув, а Марія довго лежала в лікарні. Вижила міцний у неї ангел-хранитель.

Були девяності, її скоротили на роботі, і вона вирішила повернутися до матері в село. Поруч жив Петро. Побачивши її з дітьми, одразу закохався.

Марю, підеш за мене? Я люблю тебе, буду добрим батьком твоїм донькам, запропонував він. Вже хату будую для нас

Вона вийшла заміж, хоч і не любила його, але хотіла, щоб діти виросли в повній родині. Петро був працьовитим, любив її та доньок. Та його батьки часто пили, і він часто приставав до них.

За що мені так у житті не щастить? думала Марія. Одна радість доньки виросли хорошими.

Нове лихо

Невдовзі після пожежі Петро помер від інсульту. Дні стали сірими, однаковими. Свято було лише тоді, коли приїжджали діти та онуки.

Перед Новим роком Марія поїхала до міста за покупками. Натрапила на таксиста приємного чоловіка на імя Матвій. Він подав їй візитку.

Подзвоніть, якщо ще знадобиться, сказав він.

Під Новий рік її родина зібралася. Раптом зламалася машина. Марія згадала Матвія. Він приїхав, підвіз їх.

Мамо, приємний чоловік, прошепотіла їй донька.

Матвій стояв осторонь, дивився, як вони прощалися. Він теж пережив горе: вісім років тому його дружина з донькою загинули у автокатастрофі.

Марія запросила його до себе. Він розповів про своє горе, а вона про своє. На душі стало тепліше.

Невже ця зустріч невипадкова? думала вона.

Через кілька днів Матвій запросив її в кіно. Вони провели разом увесь день.

Маріє, вийдіть за мене, сказав він у день її народженІ нарешті, після стількох літ поневірянь, її серце знову заповнилось теплом, коли вона почула його слова: “Я буду твоїм щастям до кінця днів”.