Тихий співник долі

Тетя Марічка, сьогодні у Дениса батьківські збори о шостій. Вам треба буде сходити до школи, бо ми з Олегом не встигаємо. А щоб ви не забули, я вам о пятій подзвоню та нагадаю, швидко випалила невістка Соломія з передпокою, одночасно підфарбовуючи вії.

Соломійко, ну давайте вже самі. Я погано чую. Там стільки батьків, усі щось пропонують, а я лише нервуватиму, відповіла Марія Павлівна, виходячи зі своєї кімнати.

Та ну, Маріє Павлівно, ви ж знаєте, Олег працює аж до ночі, а у мене звіти. Ви все одно вдома сидите! Що це у нас завжди одне й те саме роздратовано фукнула Соломія.

Соломійко, я ж не просто так вдома. Прибираю, ходжу до крамниці, обід Денисові готую А мені вже шістдесят сім наполягала на своєму Марія Павлівна.

Вибачте, а вам зранку посваритися забажалося? Будете докоряти мені, що онукові борщ варите? Він у вас один-єдиний, до речі! Олеже, ну що ти мовчиш?! Скажи щось Соломія вже не стримувала роздратування, звертаючись до чоловіка.

Мамо, ну серйозно. Сходи й усе. Посидиш, послухаєш. Якщо скажуть гроші здати, одразу напиши мені, я перерахую. Що там складного? Навіть не розумію, чого ми сперечаємось, зазвичай спокійним голосом відповів Олег, син Марії Павлівни.

Все одно. Та й не можу я сьогодні. У мене свої плани тихо промовила Марія Павлівна.

Ну, значить, займайтеся своїми планами. До всіх прийдуть батьки, а наш як сирота буде! Дякую за зіпсований настрій! крикнула Соломія та вискочила з квартири, грюкнувши дверима.

Саме те й казала що до всіх батьки промовила Марія Павлівна і пішла до своєї кімнати.

Олег трохи постояв у передпокої, поправив краватку перед дзеркалом, взяв ноутбук і теж вийшов.

Я пішов. Денисе, не запізнюйся до школи, будь ласка, на перший урок. після цих слів двері знову грюкнули.

У квартирі запанувала тиша

Дванадцятирічний Денис уже був одягнений, щоб йти до школи. Решту часу хлопчик вирішив провести з користю пограти у приставку. Він сидів у навушниках і майже не прислухався до того, що відбувалося в квартирі. А точніше нічого не чув

Марія Павлівна сиділа у своїй кімнаті на невеличкому дивані й дивилася у вікно. За пять років, що жінка прожила в цій крихітній кімнатці, вона встигла досконало вивчити вид із вікна. Кут сусіднього будинку, береза, кущі шипшини й невелика частина дитячого майданчика усе це було їй болісно знайоме. А все тому, що більшість вільного часу по вечорах і вихідних Марія Павлівна проводила саме так сиділа на дивані й дивилася у вікно. Жінку давно не покидало відчуття, що в квартирі сина їй відвели роль няньки й прислуги. Власне, так воно й було. А колись жінка жила зовсім інакше

Марія народилася у звичайній родині. З дитинства росла скромною й вихованою дівчинкою. Усе в неї було як у всіх: спочатку школа, потім університет, перша робота за розподіленням. У чужому місті Марія залишатися не захотіла. Вирішила повернутися в рідні краї.

Після повернення влаштувалася на місцевий завод. Там і зустріла майбутнього чоловіка. Молодий начальник цеху Віктор одразу сподобався дівчині. Вона теж йому припала до душі. Через кілька місяців одружилися. Потім народився син Олежка.

Марія мріяла ще про дівчинку. Та щасливим планам не судилося збутися. Одного разу на завод приїхала молода жінка-технолог з обласного центру. Казали, що у тривалу відрядження налагодити виробничий процес на новому обладнанні. Надія, так звали ту міщанку, дійсно налагодила виробництво. А ще забрала у Марії чоловіка.

Спочатку жінка вірила, що чоловік повернеться. Але Віктор сам подав на розлучення, сказавши, що завжди мріяв жити у великому місті. А тут, мовляв, такий шанс Надія жінка з положенням, з квартирою й пропискою у місті. Одним словом, Віктор поїхав жити новим життям, залишивши Марію з малим сином. Хоча аліменти сплачував завжди у повному обсязі, але життям сина особливо не цікавився.

Марія Павлівна на долю особливо не скаржилася. Багато працювала, старалася дати синові все найкраще й виховати Олега гідною людиною. Єдине, що їй не подобалось, син характером пішов у неї: такий же мякотілий, безвільний і добрий.

Олег виріс, вступив до університету. І одного разу оголосив матері, що у вихідні привести до хати дівчину майбутню наречену і, відповідно, дружину. Не можна сказати, що Марія Павлівна зраділа. Жінка вже звикла жити з сином, а тепер усе зводилося до того, що найближчими місяцями вона залишиться сама у невеликій двокімнатній квартирі. Марія Павлівна молила Бога, щоб Олегові дісталася гарна дівчина, щоб у родині відразу склалися добрі стосунки.

У вихідні син, як і обіцяв, привів додому