У очікуванні на диво

**Сподіваючись на щось**

Сьогодні сидів у дворі й дивився, як моя донька Соломія їсть свою улюблену шоколадку «Світоч». Будинок у нас великий, двоповерховий, я його сам збудував, адже працюю будівельником. У Соломії є старша сестра Оксана, їй сімнадцять, дівчата завжди дружні, і Оксана, як старша, опікується сестрою, допомагає їй, а іноді й заступається.

Соломія доїла шоколадку й глибоко зітхнула. Її спіткала невідома досі біда закохалася. Здавалося б, що тут такого? Дівчинці ось-ось виповниться пятнадцять, але ж буває, що закохуються й у дванадцять.

Краще б я полюбила когось із класу чи того, скажімо, Тараса з паралелки, за яким усі дівчата сохнуть. А я впала до батькового друга Андрія. Ой, що ж тепер робити? переживала вона, заздрила подругам, які розповідали про хлопців, а не про дорослих чоловіків.

Якраз у цей день до нас завітали гості: дядько Андрій із дружиною Наталкою та донькою Марічкою, яка на два роки молодша за Соломію. Наші сімї дружили ще з часів бабусь і дідусів.

Соломія розуміла, що Наталка добра й поряджна жінка, кохає чоловіка, але їй це не подобалось. Вона й сама не розуміла, що з нею відбувається, поки Оксана одного разу не схопила її за руку й не відвела далі від будинку, у сад.

Соломіє, що ти задумала? запитала сестра.
Нічого, про що ти? з невинним виглядом відповіла молодша.
Ти ж закохана в Андрія? Оксана витріщила очі, чекаючи відповіді.
Ну й що? Тобі завидно? несподівано вибухнула Соломія й розплакалась.

Дядька Андрія вона любила вже три місяці, після того як святкували його день народження на нашій дачі. Він був веселим, сміявся, танцював з моєю дружиною. А Соломії хотілося, щоб так він танцював із нею.

Оксана спочатку була роздратована, але потім раптом обняла сестру й лагідно промовила:
Ех ти, дурнуся. Нічого, це минутиться.

Соломія миттєво перестала ображатись, а Оксана витерла їй сльози. Але тут, як на лихо, підійшла дружина й запитала:
Соломійко, що з тобою?
Нічого, мамо, злякалася оси, викрутилася Оксана.

Час минав, а почуття Соломії до Андрія не слабшали. Вона добре вчилася, дружила з однокласниками, хлопці за нею ходили, але вона нікому не відповідала взаємністю. У старших класах почала ходити на побачення, але завжди знала: дядько Андрій лицар її серця.

У одинадцятому класі вона остаточно дорослішала й думала:
Треба викинути з голови цю любов. Це просто перше кохання, а воно, кажуть, завжди нещасливе.

Потім вступила до медичного інституту, закінчила його з червоним дипломом. Одного дня дізналася, що Наталка важко захворіла. Хвороба була невиліковна.

Це я накликала її своєю дурною любовю, думала Соломія, але потім відкинула ці думки.

Наталка померла. Після похорону всі були зруйновані. Прішов тиждень, і Соломія відчула, що її щось відпустило. Вона навіть забула про Андрія.

Минуло три роки. Соломія працювала лікаркою-кардіологом. Одного дня, у її день народження, до кабінету зайшов Андрій із квітами.

Нам треба поговорити, сказав він.

Вони сиділи в кафе. Він дивився у вікно й серйозно промовив:
Я хочу попросити твоєї руки в твоїх батьків.

Соломія погодилась. Андрій був щасливий. Навіть донька Марічка не заперечувала.

Тепер Соломія дійсно розуміла, чого чекала все життя.

**Життєвий урок:** Іноді кохання приходить несподівано. І якщо воно справжнє варто чекати.