Він пішов — і став ближчим

Він пішов – і став ближчим
– Не смій мені тут нравощі читати! – голос Оксани лунав гостро, вона стояла посеред кімнати, стиснувши кулаки. – Тридцять років з тобою прожила, тридцять! А ти що? Мовчиш завжди, як риба у воді!
Богдан повільно підвів очі від газети, поглянув на дружину. Сиве волосся стирчало навсип, обличчя розчервонілося з гніву. Він знав – зараз буде чергова сцена.
– Оксан, заспокойся. Поговоримо по-людськи.
– По-людськи?! – вона розвела руками. – Ти взагалі коли останній раз спілкувався зі мною? Коли питав, як справи, що на душі? Га? Відповідай!
Богдан склав газету, акуратно поклав на стіл. Підвівся, підійшов до вікна. За шибкою зморщував осінній дощ, листя клена жовтіло й опадало одне за одним.
– Ти права, – тихо сказав він. – Я дійсно мало розмовляю.
– Мало?! – Оксана ледь не захлинулася від обурення. – Та ти взагалі не розмовляєш зі мною! Приходиш з роботи, мовчки вечеряєш, дивишся телик. Розвожу про онука сусідки Ганни, що вступив у університет, а ти – гм, так, добре. Кажу, хочу на дачу поїхати, помідори зібрати, а ти – роби, що хочеш. Я жива жінка чи манекен який?
Богдан повернувся до неї. В очах Оксани стояли сльози, але вона запопадливо їх стримувала.
– Пробач, – промовив він. – Я не думав, що для тебе це настільки важливо.
– Не думав! – вона гірко засміялася. – Бодю, а що взагалі думаєш про мене? Хто я тобі? Кухарка? Прачка? Чи просто звичка, як ось ці твої капці?
Він хотів щось відповісти, але Оксана вже повернулася і пішла до дверей.
– Знаєш що, не відповідай. Мені й так усе зрозуміло.
Двері грюкнули. Богдан залишився сам у вітальні, слухав, як дружина голосно ходить кухнею, з силом ставить посуд. Потім і там стихло.
Він знову сів у крісло, узяв газету, але читати не міг. Літери розпливалися перед очима. Оксана мала рацію – він справді віддалився. Коли все почалося? Після смерті мами? Чи ще раніше, коли став начальником цеху і робота закрутила у вирі?
Богдан пригадав, як вони зустрілися. Оксанка тоді працювала продавчинею у книгарні, він зайшов купити довідник з електротехніки. Вона посміхалася так соняшно, що він забув, навіщо прийшов. Стояв і дивився, поки вона не спитала, чи потрібна допомога.
– Хотів би щось цікаве, – сказав він тоді. – Що порадите?
– А що полюбляєте читати? – запитала вона.
– Та все підряд. Технічну літературу, детективи, класику.
Оксана простягнула йому томик Лесі Українки.
– Ось, спробуйте. Вірші про кохання. Написано дуже красиво.
Богдан купив книгу, але читав не поезію, а думав про дівчину з добрими очима. Наступного дня знову прийшов до книгарні.
– Сподоба
Весна розквітала за вікном, а вони розквітали в середині цього дому знову, навчаючись кожен день чувти один одного крізь тишу та слова.