Він почув новину вперше, але не виказав здивування, попрощавшись із сусідкою й рушивши додому.

Василь Іванович не подав виду, що чує це вперше. Попрощавшись із сусідкою, він спокійно рушив додому. Вдягнув свій найкращий костюм, узяв конверт із грошима, який давно підготував для весілля єдиного сина.

Василь Петрович поспішав на урочистість. Сьогодні мав відбутися перше знайомство з майбутніми родичами. Роман повідомив адресу, але тато погано знає цю частину міста. Тому він вийшов завчасно, щоб не запізнитися. Як на гріх, автобус потрапив у затор. Довелося добряче почекати. Лише через три години Василь Іванович прибув на місце.

У ресторані за столом сидів один Роман. Він пояснив, що батьки Вероніки дуже зайняті і тому не могли довго чекати, вже пішли звідси майже годину тому. Василь Іванович засмутився, що став причиною незадоволення майбутніх родичів. Час минав, Роман не згадував про нове знайомство, а батькові було незручно питати.

Одного весняного дня, гуляючи парком, він зустрів колишню сусідку. Це була надзвичайна жінка, яка знала все про всіх. Звідки вона черпала інформацію, ніхто не знав. Та коли її питали про знайомих, могла розповісти всі новини. Ольга Антонівна першою звернулася до Василя Івановича. Виявилося, що сьогодні весілля його сина Романа, а він тут прогулюється. Церемонія в РАГСі о третій, а ресторан на п’яту годину вечора. Чому ж досі не зібрався?

Василь Іванович зберіг спокій, як ніби все знав заздалегідь. Попрощавшись із колишньою сусідкою, повернувся додому. Одягнув найкращий костюм, узяв конверт із грішми, заздалегідь підготований на весілля сина. Адже дружини давно не стало, тому всім сам має займатися.

До ресторану він прибув о восьмій вечора. Свято вже було в розпалі. Василь Іванович підійшов до мікрофона й попросив хвилинку уваги. Роман від сорому почервонів, Вероніка міцно тримала його за руку й щось шепотіла. Слова батька були проникливі:
– Вітаю тебе, синку, і тебе, Вероніко, зі святом. З цього дня ваше життя зміниться. Тепер ви разом йтимете по життю рука об руку. Бажаю вам довгого життя поруч, щоб усі негаразди проходили мимо, а радість завжди була рядом. Бажаю, щоб коли ваші діти виростуть, вони ніколи не забували, що ви у них є. Цінуйте кожну хвилину разом із батьками, бо час, проведений разом, не вічний. Колись він закінчиться. По батьковій щоці покотилася сльоза.

Василь Іванович вручив молодятам подарунок, розвернувся й вийшов. Вероніка потягнула Романа до виходу, туди, куди пішов його батько. Вони поспішали, бо Василь Іванович збирався сідати в автобус. Діти попросили в батька вибачення і запросили повернутися в зал. Вони повернулися утрьох. Сват підійшов познайомитися й теж вибачився за недобре відношення. Час минув. Під пологовим будинком родичі гучно обговорювали ім’я онука, який народився цього дня.