Вона більше не витримує: що стало з їхніми почуттями?

Оля більше не збиралася це терпіти. Вона не розуміла, чому Ігор став так ставитися до неї чи розлюбив? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі й ліг спати у вітальні.
Вранці, коли він вийшов до сніданку, Оля сіла навпроти.
Ігорю, скажи мені, що відбувається?
А що тобі не так?
Він пив каву й намагався не дивитися на неї.
З тих пір, як народилися хлопці, ти зовсім інший.
Не помітив.
Ігорю, ми два роки живемо, як сусіди. Це ти помітив?
Послухай, а чого ти хотіла? У домі постійно розкидані іграшки, пахне молочними кашами, діти кричать… Ти думаєш, це комусь подобається?
Ігорю, але це ж твої діти!
Він схопився й нервово заходив по кухні.
Усі нормальні дружини народжують одну дитину. Щоб вона тихенько гралася в кутку. А ти відразу двох! Мені мама сказала, а я не послухав такі, як ти, тільки й знають, що плодитися!
Такі, як я? Які саме, Ігорю?
Такі… без цілі в житті.
Але це ж ти змусив мене кинути інститут, бо хотів, щоб я присвятила себе родині!
Оля сіла. Помовчавши, додала:
Думаю, нам треба розлучитися.
Він задумався і сказав:
Тільки за. Але тільки без аліментів. Я сам тобі даватиму гроші.
Чоловік розвернувся й вийшов. Вона хотіла заплакати, але з дитячої почувся галас. Близнюки прокинулися й вимагали уваги.

Через тиждень вона зібрала речі, забрала дітей і пішла. У неї була велика кімната у комуналці, що дісталася від бабусі. Жителі були нові, тому Оля вирішила познайомитися.
З одного боку жив похмурий, хоча й нестарий, дядько, а з іншого яскрава жінка років шістдесяти. Спочатку вона постукала до чоловіка:
Добрий день! Я ваша нова сусідка, хотіла познайомитися, купила торт, заходьте на кухню на чай.
Оля насилу посміхнулася. Дядько окинув її поглядом, буркнув:
Не їм солодкого, і зачинив двері.

### **2**
Перші три місяці після розлучення Ігор справді давав гроші. А потім нічого. Оля вже два місяці не могла сплатити за комуналку.

Солоденька, ви ж усіх годуєте макаронами… Ви знаєте, що ви погана мати?
Я гарна мати! А вам би краще не лізти у чужі справи!

### **3**
Жесткова!
Так, це я.
Ось документи. Дивіться краще за своїм життям.
Оля німо дивилася на папери. Жінка, яка їх принесла, раптом посміхнулася:
Чого стоїте? Їдьте, забирайте своїх…

У Олі підкотилися очі. Вітя тримав її під руку, коли вони стояли у кімнаті очікування.

Мамо! Мамочко!
Юрко й Андрійко повисли на ній. Всі плакали, навіть Вітя відвернувся й стер щось із очей.

Ну, годі ридати, їдемо додому.

### **4**
Життя поступово налагоджувалося. Сусідка не виходила з кімнати. Оля завдяки Віті влаштувалася техніком на завод. Тепер не треба було рахувати кожну копійку.

А одного разу вона випадково упустила його куртку. Із кишені випав телефон із її фото на заставці.

Оля підняла його, усміхнулася й зайшла до Віті. Він лежав на дивані й дивився у стелю. Вона сіла поруч:

Знаєш, Віть… Може, вийдемо заміж?

Він довго дивився на неї. Потім взяв її обличчя у долоні й сказав:

Я не вмію гарно говорити. Просто знай, що я все для вас з хлопцями зроблю…