Витримати удари долі

Двері до кабінету відчинилися, і на порозі зявився високий засмаглий чоловік. Він уважно подивився на Вікторію й промовив мяким голосом:

Добрий день, Вікторіє Олександрівно. Я Максим, ваш партнер.

Віка відчула, як по тілі пробіг електричний розряд. Вона посміхнулась і запросила його сісти, намагаючись приховати хвилювання. Незабаром розпочалася розмова.

За вікном лило, була майже північ. Віка глянула на кухонний годинник, прибрала холоде страви й пішла спати. Останнім часом вона не дзвонила чоловікові й не чекала його. Втомилася від напруження, а може, просто звикла до такого життя. Істерики не мали сенсу.

Свого чоловіка, Ярослава, вона любила. Вони побралися зі школи, а на третьому курсі університету їхня пристрасть розгорілася ще сильніше. За півтора року народився син Олежко, тепер йому пять.

Батьки подарували їм квартиру в новобудові, де вони й жили, мріючи згодом про більше.

Незабаром після випуску Ярослав із другом Олегом відкрили бізнес. Олег закінчив медичний, спочатку працював у лікарні, а потім відкрив приватну клініку. Ярослав був економістом, і друг запросив його у справу. Згодом до них приєдналися інші однокурсники. Клініка розширювалася, зявились філії в Києві.

Віка сиділа вдома з сином. Спочатку хотіла працювати вона теж економіст, але чоловік заперечив:

Вікусю, займайся сином. Я забезпечую сімю. Коли Олежко піде до школи, тоді й подумаєш про роботу.

Погоджуюсь, Ярику, але вдома нудно.

Знаю. Давай так і буде поки що.

Жили вони добре: щороку їздили до Туреччини, грошей вистачало. На день народження чоловік подарував їй авто. Але чим успішнішим ставав бізнес, тим жорсткішою ставала його вдача. Веселий студент, закоханий у неї, зник.

Тепер вона чекала його глибоко за північ. Іноли годувала, але частіше він одразу лягав спати. Віка відчувала його холод. Відкритих розмов не лишилося.

Потрібно змінитися, вирішила вона й пішла до салону краси.

Оновивши образ, вона надягла елегантну сукню й несподівано завітала до клініки. Ярослав здивувався:

Віка? Та ще й так змінилася! Чудово, сьогодні йдемо до ресторану.

Але в його очах читалося незадоволення.

Вечеря пройшла чудово. Він подарував квіти й невеличкий подарунок, хвалив її новий стиль. Віка раділа, що змінилася, і тому приємний вечір наодинці.

Ярику, може, подумаємо про другдругий скандал у моєму житті, – пробурмотіла Віка, закриваючи очі від болю, а потім, переступивши через себе, вирішила: це моя кров тепер, і я не віддам його.