Забута любов

**Ненависне ім’я**

З дитинства Оленка ненавиділа своє ім’я. Застаріле, бабусяче. Коли вона підросла, мати розповіла, що в батька колись була закохана дівчина – яскрава, гарна Олена. Він кохав її, а вона відмовила йому та вийшла заміж за іншого.

“Потім він зустрів мене. А коли народилася ти, назвав тебе її ім’ям. Так і не зміг забути свою першу любов”, – спокійно казала мати.

“І ти не ревнуєш?”

“Ні. Він любить і тебе, і мене. А перше кохання завжди залишається в серці. У тебе теж колись таке буде”, – погладила дочку по голові.

“А та Олена теж була такою потворкою?” – бунтувала дівчинка.

“Що за дурниці? Пам’ятаєш казку про потворне каченя? Якщо тобі так не подобається ім’я, зможеш змінити його, коли виростеш. Яке б ти хотіла?”

Олена стояла перед дзеркалом і приміряла різні імена, наче сукні. Але жодне не підходило. Вона зітхнула: адже від нового імені гарнішою не станеш. Та й звикла вже.

Та сумнівалася: чи знайдеться хтось, хто полюбить її так, як батько ту Олену? Нудне волосся, вузькі очі, гострий підборіддя – одним словом, некрасива.

Батько любив Олену майже так само сильно, як випити. Повертаючись з роботи, часто заходив у дешевий бар. П’яний, ставав лагідним. Завжди ніс доньці шоколадку, цукерки або гроші. Вона збирала їх і купувала те, що хотіла.

Коли Олена закінчувала школу, батько загинув. Дітлахи гралися біля річки, м’яч упав у воду – він пішов його діставати. Був п’яний, потонув.

Мати проклинала його, що кинув їх самих. Як жити далі? Яке майбутнє чекає дівчину в селі?

Олена горювала за батьком. Не хотіла їхати, але мати наполягла.

“Тут тобі робити нічого. Їдь, може, заміж вийдеш”.

Вона мріяла стати лікарем, але після сільської школи про медичний університет не варто було й мріяти. Подала документи до медучилища. Білі халати їй подобались.

У кімнаті гуртожитку сусідкою була красуня Мар’яна. Яскрава кучерява брюнетка, карі очі, огненні губи. Фігура – залюбкися. На її тлі Олена виглядала ще невдалішою.

Мар’яна пишалася собою, а Олена дивилася на неї із заздрістю. Та дружили. Поки Мар’яна не познайомилась із студентом із політеху.

Як тільки Олена побачила Андрія, зрозуміла – пропала. Він був нестримно гарний. Іноді заходив до гуртожитку, чекав, поки Мар’яна закінчить вчитися.

“Ти скоро?” – нетерпляче питав він.

“Сходи з Оленою в кіно. У мене завтра іспит”, – відмахнулась Мар’яна.

Але Андрій і не думав запрошувати Олену. Посидить, зітхне – і піде.

“Чому ти так з ним? Якби мене хтось так чекав, була б на сьомому небі!” – обурювалась Олена.

“Навіщо він тобі? Він же гуляка. Знайди собі когось простішого”, – “порадила” Мар’