Загублені у часі

Колись давно, коли робочий день добігав кінця, у Дениса задзвонив телефон грала улюблена мелодія Ліки, яку вона сама йому встановила. Він підніс трубку й почув її голос:

Ден, я у салоні краси, підїжджай за мною, ти ж знаєш куди.

Знаю, приїду, відповів він і поклав слухавку.

Денис знав, що Ліка затримується у салоні на дві години, а то й більше, тож не поспішав. Трохи почекавши біля салону, вирішив зайти до кавярні поруч.

Подзвонить, як буде готова, подумав він і сів за столик. Офіціант одразу підійшов, і Денис замовив каву з чимось солодким.

Він давно вже закінчив з перекусом, переглянув новини, подивився кілька відео, а Ліки все не було.

Цікаво, скільки вона сьогодні залишить у салоні, подумав він, хоча знав, що за свою красу платить не вона, а її батько заможний бізнесмен.

З Лікою вони зустрічалися вже сім місяців. Іноді вона ночувала у його невеликій двокімнатній хаті, а коли їй набридало тісне житло, поверталася до батьків. Жила вона за містом у величезному триповерховому маєтку єдина донька, що ні в чому не знала потреби.

Ліка вже познайомила його з батьками, і Денис відчув, що її мати не в захваті від нього простий айтівник, двадцяти семи років, що з нього взяти? Проте донька, мабуть, попередила матір, тож відвертих образ не було. Але він відчував його там не бажають.

До речі, Денис і сам почав усвідомлювати, що Ліка не та жінка, про яку він мріяв. Та все ще не відмовлявся одружитися. До того ж її батько не надто тонко натякнув:

Той, хто зробить мою доньку щасливою, і сам щасливим буде. А якщо, не дай Боже, вона страждатиме далі було зрозуміло.

Ліка була гарненькою, але справжньою вибагливою панянкою. Денис так і не міг зрозуміти, навіщо вона проводила стільки часу в салоні, коли і так була вродливою. Вона мала почуття гумору й розум, але була зверхньою й егоїстичною мабуть, через батькові гроші, які вона розкидала направо й наліво. Ще вчора вона заявила:

Ден, через десять днів ми летимо на Мальдіви. Батько оплатить подорож. Я втомилася, хочу відпочити. А він не розумів, від чого вона втомилася, якщо не працювала.

Але я працюю, Ліко!

Нічого, батько все владнає

Його почуття були суперечливими. Після розмови з її батьком він усвідомив, що його бажання перетворилося на обовязок, і це його гнітило. Ліка навіть почала дратувати. Усі її розмови зводилися до батькових грошей. Їхні стосунки ставали все складнішими, Денис розумів, що вони з різних світів, але все ще збирався на ній одружитися.

Розмірковуючи за кавою, він раптом почув голос, від якого здригнувся й обернувся.

Денис? незнайомий хлопець усміхався йому, немов рідний. Це ж я Ромко!

Денис нарешті впізнав його.

Ромко! він схопився з місця, вони обнялися. Мій друг з дитинства! Як ти тут опинився? дивувався Денис. Очям не вірю, скільки ж минуло дванадцять років, мабуть.

Тебе й не впізнати, похлопав його по плечу Ромко. Виглядаєш солідно, справжній чоловік.

І тебе ледь впізнав. А ти що тут робиш?

Чекаю на сестру, Вірочку, памятаєш її? Вона в консерваторії на останньому курсі, сьогодні концерт. Я поки зайшов сюди не дуже розуміюся на класичній музиці, сміявся Ромко.

Зрозуміло. Ну, як вона?

О, сестра у нас талановита! Звідки в неї це не знаю. Проста сільська дівчина, а сама в консерваторію вступила, без жодних протекцій

Як же я хочу її побачити! скрикнув Денис.

Не проблема. За сорок хвилин вона подзвонить, консерваторія тут недалеко. Можемо разом підїхати, якщо, звичайно, ти нікуди не спішиш. Посидимо, поговоримо. Ти сам?

Ні, чекаю наречену. Ліка в салоні краси, скоро вийде.

Що ж, добре. Ми з Вірочкою підїдемо. Вони ще трохи побалакали, і Ромко пішов зустрічати сестру.

Денис яскраво згадав, як у дитинстві їздив до бабусі в село, а поруч жили батьки Ромка й Віри. У них було велике подвіря, будинок і кілька літніх хат, які здавали дачникам. Місця там були чарівні: ліс, озера, річка.

Денис одразу подружився з Ромком і Вірою, і кожного літа десять років поспіль проводив час з ними. А потім бабуся померла, і її хату продали.

Ех, як же ми з Ромком і його сестрою рибу ловили, потім на вогні пекли, під гітару співали і мріяли, нахлинули спогади. Добрі були часи!.. А Віра моя перша любов. Дуже вона мені подобалася. Цікаво, якою вона стала, тією худорлявою темноволосою дівчинкою? Таке не забувається Він на