Зміна на краще

Оля стояла біля вікна й дивилась, як її донька Софійка завантажує останні коробки в авто. Дівчина метушилась, перекладала сумки, щось пояснювала чоловікові. Вже цілком доросла, тридцять один рік, а мати все ще бачила в ній ту крихітну дитину, що колись чіплялась за її спідницю й боялась залишатись сама.

“Мамо, ти готова?” – гукнула Софійка з подвір’я. “Вже час їхати!”

Оля взяла з підвіконня невелику торбу з найнеобхіднішим і повільно попрямувала до дверей. У передпокої на комоді стояли фото – весілля доньки, день народження онучки Марійки, сімейні вихідні на дачі. Звичайне родинне життя, яке тепер здавалося таким далеким.

“Iду вже”, – відповіла вона, замикаючи квартиру.

Авто стояло у дворі з відкритим багажником. Чоловік Софійки, Богдан, курив біля під’їзду й нервувато поглядав на годинник.

“Доброго дня, Олю Іванівно”, – кивнув він. “Як почуваєтесь?”

“Нормально”, – коротко відповіла вона.

Богдан завжди звертався до неї офіційно, хоча вони знайомі вже вісім років. Не те щоб він був поганою людиною, просто… якось відсторонено. Оля ніколи не відчувала себе з ним зручно.

“Сідай ззаду, мамо”, – Софійка відчинила задні двері. “Там зручніше.”

Їхали мовчки. Оля дивилась у вікно на знайомі вулиці, які поволі змінювалися незнайомими районами. Переїзд до доньки видавався правильним рішенням. Після смерті чоловіка жити самій стало важко, та й здоров’я вже не те. А тут онучка – можна допомогти з дитиною.

“Ось ми й приїхали”, – оголосила Софійка, коли авто зупинилося біля сучасного багатоповерхівки. “Наш дім.”

Квартира виявилася простористою і світлою. Велика вітальня, окрема кухня, три спальні. Софійка з гордістю показувала ремонт, нові меблі, техніку.

“А це твоя кімната, мамо”, – вона відчинила двері в найменшу кімнатку. “Я її спеціально для тебе облаштувала.”

Кімната була акуратною, але безликою. Односпальне ліжко, шафа, стіл біля вікна. Усе нове, усе чуже.

“Дякую, доню”, – Оля поставила торбу на ліжко. “Дуже гарно.”

“Мамо, а де Марійка?” – запитала вона, озираючись.

“У подруги залишилась на день. Завтра приведу, познайомитесь як слід.”

Оля кивнула. Марійку вона бачила всього кілька разів – на дні народження, на Новий рік. Софійка рідко приїздила в гості, завжди була зайнята роботоСофійка рідко приїздила в гості, завжди була зайнята роботою, домом, чоловіком, а тепер Оля зрозуміла, що навіть у їхній новій спільній домівці донька залишилася далекою.