Досить терпіти: втомлена коханням, вона змінила своє життя

Валя більше не збиралася це терпіти. Вона не розуміла, чому Діма став так ставитися до неї — розлюбив? Сьогодні він знову прийшов пізно вночі та ліг спати у вітальні. Вранці, коли вийшов на сніданок, Валя сіла перед ним.

— Діма, ти можеш мені сказати, що відбувається?

— Що тобі не так?

Він пив каву і намагався не дивитися на неї.

— Відтоді, як народилися хлопчики, ти дуже змінився.

— Я не помітив.

— Діма, ми два роки живемо, як сусіди, ти це помітив?

— Послухай, а що ти хотіла? В хаті постійно розкидані іграшки, пахне якимись молочними кашами, діти кричать… Ти думаєш, це комусь сподобається?

— Діма, але ж це твої діти!

Він підскочив і нервово заходив по кухні.

— Усі нормальні жінки народжують одну нормальну дитину. Щоб вона тихенько грала у кутку, щоб не заважала. А ти одразу двох! Мама мені казала, а я не послухав – такі, як ти, тільки й можуть, що плодитися!

— Такі, як я? Це які, Діма?

— Такі, без мети у житті.

— Але ж це ти змусив мене залишити інститут, бо хотів, щоб я всю себе присвятила сім’ї!

Валя сіла. Помовчавши, вона додала:

— Я думаю, нам потрібно розлучитися.

Він подумав і сказав:

— Я тільки за. Тільки на аліменти не подавай. Я сам буду давати тобі гроші.

Чоловік розвернувся і вийшов з кухні. Їй би заплакати, але тут із дитячої почувся шум. Близнюки прокинулися і вимагали її уваги.

***

Через тиждень вона зібрала речі, взяла близнюків і пішла. У неї була велика кімната в комуналці, що дісталася їй від бабусі.

Мешканці були нові, тому Валя вирішила з усіма познайомитися. З одного боку жив похмурий, хоча й ще не старий, чоловік, а з іншого яскрава пані шістдесяти років. Перш за все вона постукала до чоловіка:

— Доброго дня! Я ваша нова сусідка, хотіла б познайомитися, купила торт, приходьте на кухню пити чай.

Валя старанно усміхалася. Чоловік зиркнув на неї, потім буркнув:

— Я не їм солодкого, — і закрив перед її носом двері.

Валя знизала плечима і пішла до Зінаїди Григорівни. Та погодилася скласти компанію, але тільки для того, щоб виголосити промову.

— Так, я люблю відпочивати днем, бо вечорами дивлюся серіали, сподіваюся, що ваші чада не будуть мене турбувати своїми криками. І будьте ласкаві не дозволяти їм бігати по коридору, нехай нічого не чіпають, не бруднять і не ламають!

Вона говорила довго, а Валя з сумом думала, що життя тут буде несолодким.

***

Вона віддала хлопчиків в дитячий садок, а сама влаштувалася туди ж нянькою. Було дуже зручно, вона працювала якраз до того моменту, коли Андрія та Юру потрібно було забирати додому. Платили копійки, але Діма обіцяв допомагати.

Перші три місяці, поки тривав їхній розлучення, Діма й справді підкидав їм гроші. А от після розлучення минуло стільки ж, але грошей від нього більше не було. Валя вже два місяці не могла заплатити за комуналку.

Відносини з Зінаїдою Григорівною псувалися кожного дня. Одного вечора, коли Валя годувала на кухні хлопчиків, туди ввійшла сусідка в атласному халаті.

— Мила, я сподіваюся, ви вирішили своє фінансове питання? Не хотілося б через вас позбутися електрики чи газу.

Валя зітхнула:

— Ні, поки що не вирішила. Завтра поїду до колишнього чоловіка, він щось зовсім забув про дітей.

Зінаїда Григорівна підійшла до столу.

— Ви все годуєте їх макаронами… ви знаєте, що ви погана мати?

— Я хороша мати! А вам би порадила не пхати носа, куди не треба, а то, знаєте, можна і по носі отримати!

Тут почалося! Зінаїда Григорівна кричала так, що хоч уші затикай. На крик прийшов Іван, сусід Валі з іншого боку. Якийсь час слухав, як Зінаїда Григорівна проклинає Валю, хлоп’як та взагалі все, що бачить навколо, потім розвернувся і зник у кімнаті. Повернувся через хвилину. Кинув на стіл перед Зінаїдою Григорівною гроші і сказав:

— Замовчи. Ось тобі на комуналку.

Жінка замовкла, але коли Іван зник, прошипіла Валі:

— Пошкодуєш ти про це!

Валя пропустила ці слова повз вуха. Потім виявилося, дуже дарма. Наступного дня вона поїхала до Діми. Той її вислухав і сказав:

— У мене зараз важкий період, я не можу тобі нічого платити.

— Діма, ти знущаєшся? Мені чимось потрібно годувати дітей.

— Так годуй, я ж не забороняю.

— Я подам на аліменти.

— Звичайно, подавай, офіційна зарплата у мене така, що отримаєш ти сльози. І постарайся більше не турбувати мене!

Валя брела додому і плакала. До зарплати ще тиждень, а грошей майже немає. Але вдома на неї чекав ще один сюрприз — дільничний. Зінаїда Григорівна написала на неї заяву. Там було написано, що Валя загрожує її життю, а її діти голодують і залишені без нагляду.

Цілу годину дільничний проводив із нею бесіду, а на прощання сказав:

— Я зобов’язаний повідомити у службу опіки.

— Послухайте, про що повідомити? Я ж нічого поганого не робила.

— Такий порядок. Сигнал є, його треба відпрацювати.

Ввечері Зінаїда Григорівна знову прийшла до неї на кухню.

— Так, мила, якщо ваші діти ще раз потурбують мене вдень, я буду змушена звернутися прямо у службу опіки!

— Що ж ви робите? Вони ж діти! Вони не можуть сидіти цілий день на одному місці!

— Мила, якби ви їх нормально годували, то їм би хотілося спати, а не бігати!

Вона вийшла з кухні, а хлоп’ята налякано дивилися на матір.

— Їжте, мої хороші. Тітка жартує, вона насправді добра.

Вона відвернулася до плити, щоб витерти сльози і навіть не помітила, що на кухню прийшов Іван. У нього в руках був величезний пакет. Він підійшов до її холодильника, мовчки відкрив і почав загружати в нього продукти.

— Ваня, вибачте, ви переплутали холодильник.

Він навіть не повернувся. Забив холодильник продуктами і так само мовчки вийшов з кухні. Валя не знала, що й сказати.

Після зарплати вона постукала до сусіда. Він відкрив одразу, як звично похмурий і мовчазний.

— Ваня, я вам винна грошей за продукти. Ось дві тисячі, я потім ще принесу, тільки ви скажіть скільки.

— Іди, не треба нічого.

І він знову закрив двері перед її носом. Валя не встигла нічого зробити, бо з кухні донеслися крики Зінаїди Григорівни. Вона кинулася туди — хлопчики стояли, а Зінаїда Григорівна кричала, вказуючи на калюжу чаю біля столу:

— Бездомні! Безпритульники! Хто виросте з вас з таким вихованням?!

Валя відправила дітей у кімнату, витерла підлогу і повернулася до себе. Вона не розуміла, як жити далі. Хлопчики мирно сиділи на ліжку. Валя присіла поруч.

— Ну чого ви засмутилися? Треба трохи потерпіти, я обов’язково щось придумаю, і ми поїдемо звідси.

Хлоп’ята пригорнулися до неї з двох боків, обхопили рученятами.

А наступного вечора подзвонили у двері. Іван був на роботі, Валя відчинила двері — на порозі стояли дві незнайомі жінки, дільничний і ще якийсь чоловік.

— Доброго дня, ви до мене?

Одна з жінок строго на неї подивилася:

— Валентина Сергіївна Жесткова?

— Так.

— Ми з опіки.

— З опіки? Вибачте, навіщо?

— Дозвольте, ми пройдемо.

Жінки пройшли по кімнаті, заглянули у холодильник, відкинули ковдру на ліжку.

— Збирайте дітей.

— Що? Ви з глузду з’їхали! Я нікому не віддам своїх дітей!

Андрій та Юра обхопили її з боків і вже плакали. Вони не розуміли, що відбувається. Одна з жінок дала знак дільничному — той підійшов і почав відривати від неї хлоп’ят.

— Мама! Мамочко! Не віддавай нас!

Валя боролася, як могла. Вона тримала дітей, але другий чоловік закрутив їй руки.

— Мамочко!!!!

Вона бачила крізь туман, як хлопчики брикаються, б’ються в істериці, їхні очі були повні жаху. Вона знову рвонулася, їй вдалося вирватися від чоловіка, але перед нею став дільничний. Він уже передав Юру жінкам, і ті вдвох швидко несли хлоп’ят по сходах. Діти кричали так, що кров стіла. Дільничний тримав її доти, доки крики дітей не стихли, а від під’їзду не від’їхала машина. Дільничний розжав руки, і Валя впала на підлогу. Вона вила, як поранений звір. Через п’ять хвилин у кімнаті нікого, крім неї, не залишилося.

Валя піднялася, озирнулася. На очі попався великий сокиру. Був у бабці, коли ще тут було пічне опалення, потім чомусь його ніхто не викинув. Валя встала, взяла сокиру. Зважила на руці, злегка усміхнулася, проте усмішка була більше схожа на оскал. Вона вийшла з кімнати і направилася до дверей Зінаїди Григорівни.

Коли двері були вибиті, а визжаля Зінаїда забилася ледь не під ліжко, хтось схопив Валю, викрутив сокиру з рук.

— Дурна! Що твориш? Кому гірше робиш?

Це був Ваня. Валя зітхнула:

— Мені тепер все одно… мені без різниці взагалі…

Ваня затяг її до себе, поклав на диван, дав якусь таблетку. Валя покірно випила. Вона знала, що як тільки Ваня відвернеться, вона втече. Вона знала, куди побіжить — до мосту. Але голова раптом стала важкою, очі ніяк не хотіли відкриватися. Валя заснула — Іван не пожалів снотворного. Він вийшов із кімнати і направився до Зінаїди Григорівни. Та сиділа розпатлана за столом і пила валеріанку.

— Задоволена?

— Ох, Ваня… Я ж не думала, що так все… Я думала — не вдові, вона і з’їде…

— З’їде? От що, завтра щоб усі свої скарги пішла і забрала. І моли Бога, щоб все обійшлося, а то я можу і не встежити за Валею. Тоді каюк тобі.

Зінаїда Григорівна дрібно закивала головою.

Цілий місяць Валя збирала довідки, характеристики, здавала якісь аналізи на алкоголь. Вона навіть не думала, що буде це все робити — опустила руки, вирішивши, що все марно, нічого не допоможе. Але Іван, завжди такий же похмурий, угрюмий, не давав їй залишатися одній ні на хвилину і весь час підштовхував її. Коли стало зрозуміло, що дітей, можливо, повернуть, Валя ніби прокинулася.

— Ваня… Адже це все завдяки тобі…

І тут він вперше усміхнувся. Сумно так.

— У мене теж були діти… Але я не зміг їм допомогти, їх вже немає п’ять років. А твоїм допомогти можна…

В ніч перед тим, як комісія мала прийняти рішення, Валя ночувала на дивані в кімнаті Івана, як зазвичай останнім часом, але не могла заснути. Іван, здається, теж.

— Ваня… не спиш? Розкажи, що сталося з твоїми… дітьми.

Іван помовчав, а потім почав говорити монотонним, невиразним голосом.

— Була у мене сім’я… Дружина, двоє хлоп’ят. А я не цінував, думав, є вони і добре. Після зарплати піддавав з мужиками, вдома покрикував, бувало. А потім раптом раз, і дружина пішла разом з дітьми. У приватний будинок, що від предків їй залишився. Я місяць чекав, горду маю вдачу, потім раптом зрозумів: не можу без них. Поїхав до них, хотів все сказати, але… не встиг. Приїхав, а будинок тієї ночі згорів. Разом з мешканцями. Проводка замкнула.

Він замовк. Потім продовжив:

— Я почав пити, часто бився. Покалічив трохи одних, посадили мене на три роки. Вийшов, квартиру продав, щоб збитки цим компенсувати, в цю кімнату повернувся. На завод мене взяли назад.

Валя встала і сіла до Івана, взяла його за руку, але він зітхнув і руку відставив.

— Спи давай. Завтра на комісії щоб як огірочок була!

***

— Жесткова!

— Так, це я.

— Ось документи, стежте краще за своїм життям, щоб такого більше не повторювалося.

Валя тупо дивилася на документи. Жінка, яка їх вручила, раптом усміхнулася:

— Що сидите? Їдьте забирайте своїх…

У Валі підкосилися ноги. Ваня підтримував її за руку, коли вони стояли у якійсь кімнаті очікування.

— Мама! Мамочко!

Юра і Андрій нависли у неї на шиї. Вони всі плакали, навіть Іван відвернувся і витер якусь пилинку з очей.

— Ну, все, досить ридати, поїхали додому.

***

Життя поступово налагоджувалося. Зінаїда Григорівна не виходила зі своєї кімнати. Валя з допомогою Івана отримала роботу техніка на тому ж заводі, і тепер могла не рахувати, чи вистачить їй на хліб… Звичайно, отримувала вона не мільйони, але, якщо по-розумному, то на все вистачало. Одне її турбувало — Ваня став зовсім угрюмим. А одного разу вона випадково впустила його куртку з вішалки, з кишені випав телефон і засвітився. А на заставці — вона, Валя. Вона усміхнулася, взяла телефон і, подумавши, пішла до нього в кімнату. Ваня лежав на дивані і дивився в стелю. Він ніби злякався, побачивши її. А Валя сіла
поруч:

— Знаєш, Іван, я завжди боялася сказати щось зайве. І дуже багато не встигла сказати тим людям, які були поряд. Хтось пішов, комусь ці слова вже не потрібні. Найстрашніше — жалкувати про те, що ти повинен був сказати, і не встиг…

— Про що ти?

— Просто, якщо ти не можеш, може бути, я спробую. Мені страшно, що ти будеш сміятися з мене, але я спробую. Ваню… одружися зі мною, а?

Ваня довго на неї дивився. Потім взяв її обличчя в руки і сказав:

— Я не вмію красиво говорити. Просто знай, що я все для вас з хлоп’ятами зроблю…