Не ставай на моєму шляху! ― Вибух Костіної люті направлений на дружину.

Вистачить стояти у мене на шляху! — Артем заніс руку, бажаючи вдарити дружину.
Оксана скрикнула та прикрила руки, але Артем не зміг навіть доторкнутися до неї: їхній син Назар з’явився поруч та схопив батька за руку.
— Не смій чіпати маму!
Артем суворо поглянув на сина та вилаявся. Колись він міг підняти руку і на Назара, але часи ті давно минули. Зараз перед ним стояв не маленький хлопчик, а міцний шістнадцятирічний юнак.
— Щеня! — кинув все ж Артем.
— Та пішов ти! — не залишився в боргу Назар.
Артем вдарив кулаком по косяку та вийшов за двері. Оксана всхлипнула та закрила обличчя руками. Назар ніяково тупцював поруч, він ніколи не знав, як поводитись з матір’ю, яка плаче, але потім все ж обійняв її.
— Ой, Назарчику, як же нам далі жити?..
Назар знав, що мати питає, як вчинити з батьком. Той давно пив, і якими б матір не просила його, не ставала на його дорозі та не плакала, продовжував раз за разом обирати пляшку замість родини.
— Мамо, чому ти від нього просто не підеш? — похмуро запитав Назар.
— Ти що? Як я можу залишити Артема? Він же без мене зовсім пропаде!
Оксана махнула рукою, витерла вологі очі і пішла на кухню — готувати вечерю. Вона знала, що Артем прийде пізно, а вранці обов’язково буде голодний, і старалася для нього.
Назару було незрозуміло, чому мати так клопочеться заради батька. Він же тільки що мало не вдарив її, а вона продовжує піклуватися про нього. Навіщо? Для чого все це? Назар не витримав і зайшов на кухню з похмурим питанням:
— Мамо, у тебе самоповаги взагалі немає?
— У якому сенсі? Сину, це ж мій чоловік! Як я можу його одного залишити? Та й їжу все одно потрібно приготувати. Я обіцяла Артему, що буду йому вірною дружиною в будь-якій ситуації, і я тримаю своє слово.
— Мамо, але це ж дурість! Він-то своє слово взагалі не тримає! На весіллі він теж присягу давав! Обіцяв тебе любити і не ображати. І що тепер?
Назар вперто називав Артема «він» або по імені, не бажаючи кликати батьком. Юнак давно вирішив для себе, що так батьки себе не повинні вести.
— Назаре, не суди батька так суворо. У нього свої проблеми, і він не справляється. Так буває.
— Мамо, це просто виправдання! У всіх у житті є проблеми! Це ж не означає, що потрібно бити тебе або мене і пити.
Оксана опустила руки, стоячи біля плити. Вона знала, що син правий і чудово все розуміє. Але водночас не могла змусити себе відступитися, відпустити, подати на розлучення… Оксані все ще здавалося, що ще трохи — і чоловік зміниться. Кине пити і буде любити її та Назара. Але такими надіями Оксана жила вже близько десяти років. І що? Щось змінилося?
— Назаре, мені треба подумати, — тихо сказала Оксана, і Назар залишив її в роздумах.
Назар зайнявся своїми справами. Він знав, що батько повернеться ще нескоро, а значить, за матір можна не хвилюватися. Назар давно звик захищати її, так що для нього це здавалося чимось звичайним, хоча свідомо він розумів, що так не повинно бути. Артем був небезпечний тільки тоді, коли хотів пити, а п’яним він добрів і не чіпав дружину та сина.
Назар до вечора гуляв з друзями й займався на турніках. Додому йому йти не дуже хотілося, хоча було вже темно і прохолодно. Вдень вже можна було гуляти в футболці, але з темрявою приходив і холод.
У тонкій кофті Назар швидко замерз і врешті-решт рушив додому, вже знаючи, що його там чекає. П’яний батько, який хропить на дивані в залі, і засмучена мати на кухні.
Назар піднявся сходами і завмер здивовано. Двері були відчинені. Йому це не сподобалося, адже мати завжди зачиняла двері за батьком. Що він зробив? Назар стиснув кулаки та ступив у прихожу, тихо прикривши за собою двері.
— Мамо, ти де? Все гаразд?
Назар увімкнув світло в залі, навіть не думаючи, що може розбудити батька, але там його не виявилось. Артема не було і в спальні. Це ще більше напружило Назара, він поспішив на кухню, сподіваючись, що мати там.
— Мамо, ти тут? — він клацнув вимикачем і тихо вилаявся.
Мати лежала на підлозі, певно, вдарившись головою об стільницю. Вона була без свідомості, і Назар з полегшенням видихнув, коли зрозумів, що вона ще дихає.
— Алло, швидка? Приїжджайте, тут людині погано, — Назар толком не розумів, що потрібно говорити.
— Що сталося? Кому погано? — пролунав досить байдужий голос.
— Мою маму побили… Вона без свідомості, приїжджайте швидше…
Назар назвав адресу, а тоді викликав поліцію. Він твердо вирішив не залишати батька без покарання. Як можна спокійно жити людині, що піднімає руку на слабких? На тих, кого має захищати?
Невдовзі Назар вже давав свідчення, Оксана отямилася та тихо сиділа на дивані, намагаючись усвідомити, що сталося. Назар час від часу косився на неї і нарешті запитав:
— Мамо, що сталося?
Поліцейський теж уважно поглянув на неї. Доти він не розпитував Оксану, бачачи, що вона не в змозі відповідати, але тепер можна поговорити і з нею.
Оксана повільно повернулася до сина та тихо сказала:
— Назаре, ти тільки не злись на батька.
— Що? Мамо, ти що мелеш? Та нехай спробує сюди прийти! Що він з тобою зробив? Він же не повинен був повернутися так швидко!
— Артем забув гроші, а коли повернувся за ними, я спробувала ще раз поговорити. Нічого не вийшло, і Артем тільки розсердився.
— Артем! — виплюнув Назар і скривився. Він не міг зрозуміти, як мати все ще може так називати монстра, що побив її.
— Назаре, твій батько нещасна людина, йому потрібна жалість.
— Ні, мамо, він заслуговує тільки ненависть! У мене до нього немає ніяких почуттів.
Поліцейському набридло слухати сімейну сварку. Він часто був свідком таких ситуацій і здогадувався, що дружина не буде в чомусь звинувачувати чоловіка.
— Ви будете писати заяву?
— Ні! — Оксана тут же підняла голову, і поліцейський усміхнувся. Нічого іншого він і не чекав. Але він не врахував, що Назар вже дещо придумав і зараз холодно дивився на матір.
— Якщо ти не напишеш заяву на батька, він повернеться сюди, і я його поб’ю. Тоді заберуть мене, а він буде скаліченим. Тобі це треба? Хочеш, щоб я сів, а він став інвалідом?
Настала тиша, Оксана зважувала слова сина і відчувала, що він каже правду. Надто далеко зайшов Артем. Назар правильно витлумачив її мовчання і натиснув:
— Мамо, тобі ж самій це набридло! Ти молода, красива жінка! Чому ти з цим алкоголіком мучишся? Розлучися з ним, вигнали з дому, і будемо з тобою нормально жити!
Оксана уважно подивилася на Назара і раптом зрозуміла, що той давно виріс і втомився жити, рятуючи її від п’яного батька. А ще Назар правий — якщо Артем не виконує свої обіцянки, то навіщо їй мучитися і намагатися бути гарною дружиною?
Давно минули часи, коли Артем хоч вибачався за свою поведінку. Зараз він вважав п’яні крики та образи нормою.
— Я напишу заяву, — рішуче сказала Оксана, і Назар задоволено усміхнувся, радіючи, що достукався до матері.
Поліцейський здивовано підняв брови. Нечасто побиті жінки писали заяви на чоловіків.
— Можна якось огородити нас від нього? — тим часом запитала Оксана. — Мені б не хотілося, щоб він заважав нам жити.
— Ми його посадимо за побиття. Це загроза життю, адже ви мало не загинули, і так просто ваш чоловік не відкараскається.
— Прекрасно! Я встигну розлучитися, поки він буде сидіти?
— Встигнете ще раз заміж вийти, — усміхнувся поліцейський.
Назар усміхався, слухаючи мати. Він давно не бачив її такою рішучою та діловою. Нарешті мама скинула з себе гніт Артема і знову стала собою!
— Чого усміхаєшся? — Оксана легенько поплескала сина по потилиці, коли вони залишилися наодинці. — Я і за тебе візьмуся! Взяв собі за звичку вночі десь шататися.
Назар розсміявся, він анітрохи не боявся таких загроз. Оксана теж заусміхалася, дивлячись на сина.
— Синку, дякую, що змусив мене це зробити. Я б сама не наважилася…
Назар нічого не сказав, лише збентежено обійняв матір і втік у кімнату. Він не любив бурхливого вияву емоцій, але в душі теж був щасливий.
Тепер усе мало було налагодитися. Назар навіть пообіцяв сам собі, що буде краще вчитися і більше допомагати матері. Тепер, коли Артема не було в їхньому житті, йому і вдома хотілося бути частіше, ніж раніше.
Оксана розквітла, коли зрозуміла, що їй більше нікого боятися. Артема затримали того ж вечора, і тепер він сидів у слідчому ізоляторі. Оксана відвідала його лише один раз, щоб попрощатися та попередити про розлучення. Звісно, Артем плакав і просив пробачення.
— Я тебе пробачила, ще того вечора, — промовила Оксана. — Але я тебе більше не люблю. Більше не приходь до нас. У нас тепер інше життя.
Оксана вийшла з в’язниці і довго йшла додому пішки, довгою дорогою, щоб побути наодинці з собою. Майбутнє здавалося їй легким і безтурботним, а життя заграло яскравими барвами. Оксана шкодувала тільки про одне — що не пішла від Артема раніше.