Новина застала його зненацька: він холоднокровно попрощався і рушив додому.

Василь Іванович тримав себе в руках, хоча і почув новину неочікувано. Попрощавшись з колишньою сусідкою, він неквапливо направився додому. Дома вбрав найкращий костюм, взяв конверт із грошима, який давно приготував на весілля єдиного сина.

Василь Петрович поспішав на подію. Сьогодні йому вперше належало зустрітися з майбутніми сватами. Роман повідомив, куди під’їхати, однак батько погано знав цю частину міста. Він вийшов заздалегідь, аби не запізнитися. Але дорога була складною — автобус стояв у пробці, і Василь Іванович дістався до місця через три години.

У ресторані на нього чекав тільки Роман. Він пояснив, що батьки Вероніки зайняті та не стали довго чекати, уже годину як пішли. Василь Іванович засмутився, що став причиною розчарування майбутніх родичів. Час минав, син більше не згадував про нову зустріч, а батькові було ніяково питати.

Одного весняного вихідного дня Василь Іванович гуляв парком, де зустрів колишню сусідку — справжню знавкиню усіх новин. Вона завжди була обізнана про те, що робиться навколо, і сьогодні розповіла, що у його сина Романа — весілля. Реєстрація о третій, а святкування у п’ятій вечора. Чому ж він ще не збирається?

Василь Іванович не виказав здивування. Попрощавшись із сусідкою, він пішов додому, одягнувся і взяв усе, що потрібно. Адже, окрім нього, ніхто не подбає — дружини давно немає.

До ресторану він прибув о восьмій вечора. Святкування було у самому розпалі. Василь Іванович підійшов до мікрофона і попросив хвилину уваги. Роман, червоний від збентеження, кидав погляд на батька, а Вероніка стояла поруч, стискаючи його руку. Василь Іванович сказав:

— Вітаю тебе, сину, і тебе, Вероніко. Тепер ваше життя зміниться — ви йтимете разом, рука об руку. Бажаю вам довгих та щасливих років разом, щоб всі неприємності обходили стороною, а радість завжди була поруч. Нехай ваші діти пам’ятають, що у них є батьки, цінуйте разом кожну мить, час не нескінченний. Очі батька блищали слізьми.

Вручивши подарунок молодятам, Василь Іванович вийшов із зали. Вероніка потягла Романа за собою, щоб наздогнати батька, який вже збирався на автобус. Вони вибачилися перед ним і вмовили повернутися. Троє разом зайшли назад. Сват підійшов, щоб познайомитися, теж вибачився за непорозуміння. Пройшов час, і під пологовим будинком сваті обговорювали ім’я новонародженому онуку.