Коли батько покинув родину заради іншої, Машеньці було лише чотири.

Отець залишив сім’ю заради іншої жінки, коли Оксанці було чотири роки. Пішов одразу після Нового року, на порозі сказав дочці «пробач» і зачинив за собою двері. Мама зустріла цю новину спокійно, як щось цілком природне. У її родині жодна жінка не мала тривалих стосунків. Але через кілька тижнів вона вночі випила весь димедрол з анальгіном, що були вдома, і тихо заснула навіки.

Вранці Оксана довго і наполегливо намагалася розбудити маму. Потім якось поснідала тим, що знайшла в холодильнику, і знову повернулася, щоб розбудити маму. Втомившись, вона заснула, тулячись до неї.

Січневий день минав дуже швидко, вже почало сутеніти, коли дівчинка відкрила очі. Вона прокинулася від холоду, натягнула ковдру на себе і щільніше притулилася до тіла матері, але від цього стало ще холодніше. Саме тоді Оксанка зрозуміла, що від матері йде такий глибокий і нестерпний холод. Гарячі сльози обпалили її обличчя.

У прихожій відчинилися вхідні двері. Оксана кинулося туди — це прийшла Галя, мамина молодша сестра.
— Оксанко, ти вдома. А мама де? Телефоную їй увесь день, чому вона слухавки не бере? Я ж хвилююся!

Оксана схопила тітку за краєчок пальта, різко потягнула за собою. Вона дивилася на Галю великими заплаканими очима, показувала пальчиком у бік спальні, щось скажено кричала. Але звуків не було: широко відкривалися вуста, жахливо кривилося обличчя, потоком текли сльози та соплі, але звуків не було.

Галина не могла мати дітей, тому чоловік покинув її, проживши разом п’ять років. Племінницю свою вона щиро і віддано любила, можна сказати, що стала їй другою мамою. Природно, коли сталася трагедія, Галя оформила опіку і Оксанка залишилася з нею. Вона оточила дівчинку безмежною увагою, але ніяке лікування і реабілітація протягом трьох років не повернули племінниці голос.

Цієї зими морози прийшли на Водохреща, зі снігом, з справжнім, скрипучим снігом. Оксанка з подружками цілий день каталися на санках у парку Шевченка, ліпили цілу сніговикову сім’ю, валялися в заметах і робили “ангелів”.
— Все, час додому. На тобі вся одежа вже колом стоїть від снігу, а рукавички в льоди перетворилися. Поїхали. Ще заїдемо в супермаркет за молоком і макаронами, — почала збиратися Галя.

Люди входили і виходили, двері відчинялися і зачинялися, а рудий кіт спокійно сидів біля входу до магазину. Сидів із розумним виглядом, прикривши очі, ніби йому нічого не потрібно, тільки передніми лапами перебираючи від холоду. Оксанка підійшла до нього і присіла навпочіпки. Показала Галі, щоб вона йшла сама у магазин.
— Добре, я швиденько все куплю, а ти звідси ні кроку!

Дівчинка повільно гладила кота, той підвівся, вигнув спину від задоволення і замурчав. Оксана обняла рудого за шию і притулила його голову до своєї щоки. І раптом гарячі сльози потекли по щоках, а кіт почав їх злизувати, чхав і злизував.
— Фу, ти що робиш. Він же вуличний, брудний.

Галя схопила Оксану за руку і потягла до машини. Дівчинка пручалася і намагалася вирватися, але Галина силою запхала її на заднє сидіння і сіла за кермо.

Кіт теж підійшов до машини, він дивився на Оксану і мявкав.
— Так не можна, він вже мій, а я його кидаю, — шепотіла Оксанка, розмазуючи сльози по склу.
— Це ти говориш? Повтори, повтори ще раз, — зі сльозами на очах попросила Галя.
— Ми не можемо його кинути. Він помре без мене! — закричала племінниця їй прямо в обличчя.

Жінка вискочила з машини, схопила кота в оберемок і сіла до Оксанки на заднє сидіння. Рудий від страху вчепився кігтями в її пальто. Побачивши дівчинку, він перескочив до неї на коліна, ліг і завмер.

— Хотіла цього кота, будь ласка. Так би відразу і сказала, я б давно його тобі знайшла, — щасливо усміхалася Галина.