Викреслила нас із заповіту, хай дбає про себе сама! – невістка забороняє доглядати за свекрухою.

«Якщо вона виключила нас із заповіту, нехай сама про себе і дбає!» – невістка забороняє опікуватися свекрухою.

Марія Левченко більшість свого життя пропрацювала на заводі у рідному місті, що було єдиним місцем, де можна було отримувати хорошу зарплату. Вона ніколи не думала про зміну професії, адже в маленькому містечку, де вона жила, не було інших перспектив, та й до того ж, їй потрібно було утримувати улюбленого сина.

На чоловіка особливо покладатися не могла, адже вже через кілька місяців після весілля, коли дізналася, що невдовзі їхня родина стане більшою, зрозуміла, що саме вона є головою сім’ї. Утримувати родину, виховувати сина, облаштовувати для себе скромне життя – усе це трималося на її плечах.

Звісно, іноді думала про розлучення, але зрештою вирішувала, що краще, щоб дитина мала хоча б якогось батька, ніж жодного. Завдяки своїй важкій праці на заводі, Марія змогла відправити сина на навчання до міста. Хлопець був розумним і прагнув якнайшвидше стати незалежним. Успішно навчався, здобув добру роботу і отримав запрошення працювати в столиці.

Там він і познайомився з дівчиною, з якою швидко вирішив одружитися. Марії вона не подобалася, не подобалося те, що пара приїжджала в гості, а невістка починала глузувати з маленького міста та постійно ходила з виразом обличчя, ніби була знатною аристократкою. Водночас Марія знала, що дівчина походить із села поблизу.

Коли старенькій виповнилося 60 років, потрапила в лікарню. Причиною були багаторічні шкідливі умови праці. Згодом її виписали, але вона потребувала допомоги у домашніх справах. Чоловіка давно вже не було поруч, тож звернулася за допомогою до сина, але той теж не зміг їй допомогти, бо на той час перебував за кордоном. Тоді Марія вирішила звернутися до сусідки Ольги, якій пообіцяла заплатити за допомогу в господарстві. Добросердечна дівчина погодилася допомагати цілком безкоштовно, кажучи, що старенькій «більше потрібні гроші». Брала кошти лише на закупівлю продуктів, з яких готувала їй обіди.

Відчуваючи величезну вдячність, Марія, розуміючи, що час спливає, склала Заповіт, за яким її квартиру мала успадкувати молода сусідка. Це не було викликано якимось небажанням передати спадок синові, просто логічно оцінивши ситуацію, вирішила, що її дитині є все необхідне, а недорога квартира в маленькому містечку йому не знадобиться.

Одного дня Ольга мусила на два тижні поїхати з міста. Знаючи, що син вже повернувся до країни, мати вирішила зателефонувати і ще раз попросити про допомогу. Під час розмови вона розповіла про сусідку і про те, що саме вона є спадкоємицею її квартири. Марія хотіла подякувати їй за безкорисливу допомогу.

Після хвилинної тиші в слухавці почувся голос невістки, яка, очевидно, підслухала розмову.

«Якщо вона виключила нас із заповіту, нехай сама про себе і дбає!»

«Тихо!» – шикнув син.

Марія терпляче чекала, що скаже син.

«Мамо, я спробую приїхати, але не обіцяю, бо на роботі мені загрожує скорочення відпустки».

«Добре… – сказала жінка, не втрачаючи надії, що її син таки приїде.

На жаль, син не встиг її відвідати…