Ранок. Старша по будинку біжить вздовж своєї території.

На світанку. Бігає старша по будинку навколо, встановлює світовий рекорд на стометрівці. З розвиваючимся на вітрі шиньйоном, окроваленими кулаками і в спідниці, що застібка якої переїхала наперед і стала ширінкою. Ліва частина п’ятого розміру випала в отвір на розірваній в клапті блузі. Права ще тримається в цитаделі. При миготінні ранкових ліхтарів – вилита Свобода-На-Барикадах з полотна Делакруа.

А ось причина її появи в такому вигляді. Вона обходила територію, перераховувала бруд на газоні. І раптом з-за рогу виходить Яків Мойсейович із шістдесят другої квартири, Миколку веде. Загалом, Миколка адекватний. Так, кусає колесо у машини на ходу. Але це дрібниці. Розійшлися б, якби не Миколка, який пригальмував і спрямовує струмінь тиском у три атмосфери на улюблену нею петунію сорту Бургунді.

У старшої по під’їзду як пішло тепло від ніг до обличчя, як нахлинула хвиля… Саме ця хвиля, видно, і понесла її на скелі. Жінки, коли на них так накочується, почувають себе восени і мислять егоцентрично. Вона замахнулася і врізала по морді Миколці трубою з «Аргументів і Фактів». Газета – в шматки. В руці залишився тільки список редакторів.

І ось біжить Миколка за старшою по будинку. Плаче і уривчасто повідомляє, що міфи про людожерство пітбулів позбавлені наукового підґрунтя. Що до котів байдужий, а з улюблених фільмів – про сенбернара Бетховена. І мухи не образить. Але якщо зараз цю даму зловить, то Яків від семи до дванадцяти сидіти буде. А якщо не встигнемо, то й від десяти до двадцяти.

А позаду Миколки коров’ячим алюроном скаче Яків Мойсейович. Стискає в руці ліву частину бюстгальтера і намагається переконати старшу по будинку, що можна пришити і буде як новий. І що шиньйони вже неактуальні, нині в ходу дреди. І що йти у в’язницю йому ніяк не можна. Бо в п’ятницю іспит з історії православ’я веде.

Словом, ішло до примирення сторін. Але лихо одне не приходить. З третього під’їзду вилітає з господарем на мотузці різеншнауцер Дмитро. Розуміючи, що й так багато пропустив, вступає з одягом господаря Миколки в такі протиріччя, що Яків Мойсейовичу або чашкою з п’ятого розміру прикривайся, або відмовляйся від іспиту з історії православ’я.

А Миколка наваляв старшій по будинку, різеншнауцеру, його господарю. По дорозі додому перегриз сидячій на лаві бабусі костиль і облив урну.

І ось зараз старша по будинку отруює життя всьому райвідділу своїми появами. Щодня допитує дільничного, вимагаючи повідомити, скільки років дадуть її чоловікові Якову Мойсейовичу і коли цей лейтенант поліції збирається приспати проклятого Миколку.

Дільничним такі питання задавати не варто. Вони безсилі перед стихіями та смертні. Поки що вибір зупинився на хуліганстві. Але як допитати Миколку в якості підозрюваного… Припустимо, цю перешкоду здолати можна. Можливо, і розпишеться. Почерк у нього, судячи з петуній, твердий і чіткий. Але як вручити йому обвинувальний акт – ось головне питання. Схоже, що до друкованих видань він з певного часу ставиться з недовірою.