Коли вже приїде “швидка”? Температура майже сорок і не збивається

-Дівчино, люба, ну коли ж “швидка” приїде? Температура майже “сорок”, ніяк не збивається…
– На даний момент всі бригади на виїзді, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледь стримуючи сльози, Оксана поклала слухавку і кинулась до доньки. Маленька Соломійка лежала на дивані, накрита легкою простинкою, і важко дихала. Тіло п’ятирічної дівчинки палало від жару: температура ніяк не хотіла знижуватись, невблаганно наближаючись до позначки сорок градусів.
Дзвінок у двері пролунав зненацька голосно. Оксана рвучко підскочила, ледь не впала, і побігла до дверей.
-Температура спадає, “трійка” працює. У малечі хрипи з двох сторін. Я б рекомендував госпіталізацію. – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молоденька медсестра кладе шприц у лоток.

– А вдома не впораємось?
– Не впораєтесь. Поїдемо в лікарню, понаблюдаєтесь.
Оксана з паспортом і пакетом з речами вийшла в коридор:
-Зараз Соломійку вдягну і… Ой, а ви хто?

В відчинені двері заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар років сорока, худорлявий тридцятидвохрічний фельдшер в окулярах з чемоданчиком і веснянкуватий, рудоволосий інтерн.
-“Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Був же інший лікар. – розгублено сказала Оксана.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Ну… Високий такий, сивий. Він збив температуру Соломійці і сказав, що треба до лікарні їхати… – розгублено промовила молода жінка.

Лікар з фельдшером перезирнулися:
-Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки:
-Одягайте дівчинку. Веземо вас до лікарні.
Оксана пішла в кімнату. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть не обстежимо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Хто ж такий Семенович?

Фельдшер хмикнув:
-Семенович – найопитніший фахівець на “швидкій”… був. Його навіть до Києва запрошували неодноразово, а він щоразу відмовлявся. Говорив, що його робота – людей рятувати, а не штани в кабінеті протирати.
Рік тому бригада Семеновича їхала на терміновий виклик. А якийсь дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі в підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечі і продовжив:
– В загальному, в тій аварії виживших не було. А через сорок днів в місті почали траплятися дивні речі.
На вулиці хулігани якогось хлопця порізали. В диспетчерську надійшов анонімний дзвінок: ножове поранення в області печінки. Наше чергування тоді було. Приїжджаємо. Хлопець, якого порізали, лежить на асфальті, з пов’язкою, і крапельницю якийсь чоловік тримає. Ми до чоловіка, хто, мовляв, першу допомогу надав? Чоловік головою крутить, каже: “Та “швидка” щойно була, лікар такий високий, сивий та медсестра з ним, молода, зовсім ще дівча. Вони допомогу і надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати ось так… Я тільки на хвилину відвернувся, на хлопця глянув: дихає-не дихає. А тут ви приїхали. А сивого-то де?”

А у нас мороз по шкірі. Бо по опису виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця до лікарні відвезли, в картці вказали, що перша допомога до нашого приїзду надана. Про Семеновича промовчали. Це потім про нього на підстанції відкрито заговорили. А в той день ми в шоці були.

-Та і не повірив би нам ніхто! – хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через пару днів робітник на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар та молода медсестра” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, примари і пологи приймали? – здивувався рудоволосий інтерн.
– Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але точно не примарами. Скоріше міськими янголами-охоронцями.

-Вибачте… – інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там з пологами?
– Та віз таксист жінку в пологовий: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи почалися. Таксист в паніці, машину на “аварійку”, в “швидку” зателефонував, а що робити-не знає, бігає навколо машини і кричить: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, переключіть телефон на гучний зв’язок, я вам розповім, що робити”. А у чоловіка істерика, нічого не розуміє.

Тут-то Семенович йому на виручку і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідницями вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Загалом, якби не вони, дитина не вижила.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу маму і кричущого здорового малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не згадаєш. “Бригада Семеновича” з’являється тільки на найважчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто б з тих пацієнтів не дожив. Ось такі справи.

-Готові. – Оксана, з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар забрав у жінки пакет з речами і усміхнувся малечі:
-Тепер все буде добре!