Догляд, що змінює життя

Няня для сина

Вона була у капелюшку, а в руках тримала собаку породи мопс. Але головне, і жінка, і мопс, глянувши на Олексія, як здалося йому, посміхнулися однаковою усмішкою.

Він розгубився і посміхнувся у відповідь.
— Скільки років нашій дитині? — замість привітання запитала жінка.
— Що? — не зрозумів Олексій.
— Коли ми говорили з вами по телефону, ви не назвали вік сина.
— Йому три… Майже чотири…
— Чудово… — жінка опустила собачку на підлогу. — Грушка, біжи, знайомся.
Грушка, смішно перевалюючись на своїх ніжках, не поспішаючи побігла досліджувати нову квартиру.
— А він… вона… ваша Грушка не кусається? — занепокоївся Олексій.
Але з кімнати сина вже лунав захоплений дитячий вереск…

Як і домовлялися, рівно о дев’ятій вечора Олексій повернувся.
Відкриваючи квартиру своїм ключем, він здивувався тиші. На пальчиках підійшов до кімнати сина і при слабкому світлі побачив дивну картину — Іванко чомусь спав, а в ногах у нього спала собачка Грушка.
— Повернулися? — почувся шепіт позаду.
Олексій обернувся.
— Як обіцяв. Ось… — зашепотів і він, протягуючи жінці купюри. — Дякую… А чому Іванко спить? Він у мене раніше десяти не засинав.
— Тому що йому було дуже весело, — стомлено сказала жінка. — З вашого дозволу… — Вона пройшла до дитячого ліжка, взяла на руки Грушку і понесла її в передпокій.
— Давайте, я викличу таксі, — запропонував Олексій. — За мій рахунок…
— Не треба… Ми ще з Грушкою не гуляли перед сном…
— Треба! — твердо сказав Олексій. — Погода погана. Доїдете до свого будинку, там гуляйте скільки хочете.
Вона здалася, назвала адресу, він подзвонив оператору і, почувши суму замовлення, доплатив жінці.
— Дякую… — кивнула няня. — Я машину на вулиці почекаю.

Коли вона пішла, Олексій згадав, що забув з нею познайомитися. Він пройшов у ванну кімнату і, на свій подив, виявив, що на сушці висять дитячі речі, випрані нянею — ціла купа речей.
«Цього ще не вистачало! Так ми не домовлялися!» — з досадою подумав він. Але коли він увійшов на кухню, розсердився ще більше. На плиті стояла каструля, на якій була папірець з написом: «Сніданок для Вані!»
У голові Олексія одразу спливла фраза сестри, про те, що вона його хоче женити, і він вирішив, що цю няню більше ніколи не покличе.
Наступного ранку Іванко стрибнув до нього в ліжко.
— Татку, а коли тьотя Люба прийде? — весело закричав син.
— Яка тьотя Люба? — невдоволено пробурчав Олексій. — Ваню, дай поспати.
— Ну, тьотя Люба. Няня. Яка вчора приходила.
Сон миттєво зник.
— Вона більше не прийде! — твердо сказав він синові. — Ніколи.
— Татку… — У очах у Іванка з’явився жах, і Олексій навіть злякався. — А Грушка? Вона теж не прийде?
— Ні… — тихо відповів Олексій, потім опам’ятався і обійняв сина. — Хочеш, я тобі сам собачку куплю? Сьогодні ж! Маленького песика!
Іванко чомусь вирвався з обіймів батька і пішов у свою кімнату.
Снідали мовчки. Син відчужено дивився в порожнечу.
— Ну, Ваня, ну що ти?.. — ніжно говорив Олексій. — Ну що тобі в цій Грушці? Жили без неї і ще проживемо. Хто тобі рідніший, я чи собачка?
— Ти, — мертвим голосом відповів син, встав і пішов у свою кімнату.
У Олексія пропав апетит. Він тихенько підійшов до зачиненої кімнати сина і прислухався. З кімнати лунав тихий дитячий плач.
Олексій знову пройшов на кухню, трохи подумав, взяв мобільний телефон, набрав номер няні.

На гудки довго не відповідали, потому роздався тихий голос:
— Я вас слухаю…
— З вами говорить тато Вані, ну, вчорашнього хлопчика, — почав було Олексій, але раптом у розмову увірвався чоловічий нетверезий голос:
— Хто це тобі дзвонить?! — І Олексій почув набір лайливих слів.
— Що у вас відбувається?.. — стурбовано запитав він. — Хто там у вас?
— Нічого… — з побоюванням відповіла няня… — Це… колишній чоловік прийшов, ніяк не заспокоїться… Вибачте… Я вам сама передзвоню…
— Я тобі передзвоню!.. — тут же закричав п’яний голос.
Потім почувся істеричний собачий гавкіт, жіночий скрик і жалібне протяжне скиглення Грушки.

Зв’язок урвався. Олексій відчув, як у нього, чомусь, калатає серце. У домі «дами з собачкою» явно відбувалося щось жахливе.
У голові Олексія сплив адрес няні, на який він учора викликав таксі. Номер квартири був невідомий, але ж потрібно щось робити…
Крикнувши синові: «Я ненадовго відлучуся», Олексій кинувся до виходу. Через хвилину він уже заводив машину, а через п’ятнадцять хвилин був біля потрібного будинку.
— Бабусю, — поспішаючи звернувся він до першої зустрічної бабусі. — У вашому будинку живе дама з собачкою. У капелюшку. Не підкажете квартиру?

Через кілька хвилин Олексій уже був на п’ятому поверсі, біля дверей, з-за якої все ще лунав п’яний чоловічий істеричний голос.
Олексій натиснув пальцем на дзвінок, і опустив його тільки тоді, коли двері відчинилися, і за нею з’явилася чоловіча фігура.
— Ти хто? — нахабно запитала фігура і одразу впала від добре поставленого удару…
Олексій, з усіх сил стримуючи ненависть, терпляче чекав, поки цей тип, розмазуючи кров по обличчю, сам не встане з підлоги передпокою.
— Ще раз сюди прийдеш, викину з вікна. А зараз — пішов геть. — Олексій показав рукою на двері. — І не смій навіть ворухнутися…
Колишній чоловік зник. Олексій пройшов у похмуру кімнату. Няня сиділа в кріслі і тихо, майже як Іванко, плакала, притискаючи до себе собачку.
У Олексія защеміло серце.
— Жива? – звернувся він до няні. Зустрівши її нерозуміючий погляд, уточнив: — Я питаю, ваша Грушка жива? Я чув, як вона вискнула…
— З нею все гаразд, — втомлено кивнула няня. Потім прошепотіла: — Як я його ненавиджу…
— Він більше не прийде. Я вам обіцяю.

— Прийде… — сказала вона приречено. — Ви його не знаєте…
— А ви не знаєте мене! — Він усміхнувся, підійшов до неї, взяв у неї тремтячу дрібною дріждю Грушку, невміло її погладив. — Яка вона приємна на дотик… Ось чому Іванко від неї без розуму… Підемо, Люба…
— Що? — не зрозуміла вона. — Куди?
— До Вані, куди ще… Він вас з Грушкою чекає. Дуже.
— Ви жартуєте?.. — Вона уважно подивилася на нього.
— Ні… Не жартую… — Відповів Олексій, дивлячись їй прямо в очі. Він сам не розумів, що зараз з ним відбувається, але одне він знав точно — все що він робить, робить правильно.
— Вам тут залишатися не можна. До того ж… сніданок, який ви Вані приготували, він без вас їсти відмовляється…
Олексій, з Грушкою на руках, розвернувся і пішов до дверей.
— Доженіть мене, Люба. До речі, мене звуть Олексій. Я вас у машини чекаю.
— Добре… — кивнула вона не встаючи з місця. — Я тільки зберуся з думками… І дожену…