Навіщо їхати в гості до незнайомця?

Чому їхати до нас у гості? Я вас навіть не знаю!

– Марічка, добрий день!

– Добрий день! – здивовано відповіла Марічка. Номер не визначився, голос незнайомий, але до неї звернулись по імені.

– Це тітка Ліза із Харкова, тітка Андрія. Ми не змогли приїхати до вас на весілля, тепер усі справи завершили і вирішили навідатись до вас у гості. Познайомитися з новими родичами.

Марічка була настільки здивована, що не знала, що відповісти. Вона не мала уявлення, що у Андрія є тітка в Харкові. Після весілля пройшло більше року, і про неї навіть розмов не було.

– Ви, мабуть, помилилися номером.

– Ви Марічка?

– Так, але я не чула, щоб у Андрія була тітка в Харкові.

– Андрій Нікітенко ваш чоловік?

– Так, мій чоловік.

– А я його тітка.

– Дуже добре, що ви його тітка, але до нас їхати не треба.

– Чому?

– Не працюємо і гостей не приймаємо.

– Оце гостинність, не очікувала…

– Вибачте, але у мене немає часу розмовляти.

На цьому Марічка завершила розмову. Вона була дівчиною не з боязких, завжди вміла постояти за себе.

– От тільки гостей нам і бракувало. Вдома запитаю у Андрія про тітку з Харкова, – вирішила вона і зайнялася своїми справами.

Ввечері зателефонувала свекруха.

– Марічка, добрий вечір! Давно у нас не були.

– Добрий вечір, Ірино Петрівно! Завтра заїду, продукти вам привезу і вітаміни купила.

– Дякую, Марічко. Все у нас добре, ми просто скучили. Тобі Єлизавета телефонувала?

– Телефонувала якась жінка, представилася тіткою Андрія, у гості хоче приїхати. Я сказала, що нам не до гостей зараз.

– Мені вона теж телефонувала, жалілася, що ти її нахамила.

– Ірино Петрівно, хіба я могла нахамити? Ви ж мене знаєте.

– Саме так, знаю, – іронічно відповіла свекруха.

– Зараз за кермом. Завтра поговоримо.

Зі свекрухою у Марічки не відразу склалися хороші стосунки.

Андрій ріс у родині військового. Батько, Дмитро Олексійович, був людиною строгою, привчав сина до порядку. У його присутності Андрій вів себе якнайкраще. Але по службі батько часто відправлявся на збори і у відрядження.

Відсутність батька робила Андрія некерованим.

Постійний контроль з боку матері сильно його дратував. І чим більше вона ним опікувалася, тим частіше він проявляв пустотливий характер. Прогулював школу, пропускав спортивні заняття. Мати не жалілася батькові, знала – покарання буде суворим, жаліла сина.

Ставши дорослим, Андрій залишався під наглядом матері. Вона телефонувала йому кілька разів на день, могла зустріти з роботи, роблячи вигляд, що саме в цей час проходила повз.

Друзі Андрія одружилися, йому скоро тридцять, мати почала переживати, що її привабливий та розумний син залишиться холостяком.

Мама вже самостійно стала придивлятися невісту для сина серед дочок своїх подруг, що викликало у нього лише кпини. Проте наречені, незважаючи на красу і привабливість жениха, в чергу не шикувалися.

Настав довгоочікуваний момент. Син оголосив, що на вихідні познайомить батьків зі своєю нареченою.

Батько схвалив вибір сина, а матері наречена не сподобалася. Ірина Петрівна звикла вирішувати всі сімейні питання сама, всі чоловіки їй підкорялися.

За поведінкою Марічки вона зрозуміла, що керувати невісткою не вдасться. Спостерігаючи за сином, з якою любов’ю і ніжністю він ставився до Марічки, відчула в ній суперницю.

Марічка поводилася впевнено, в порадах свекрухи не потребувала, якщо траплялися суперечки, Андрій завжди був на боці дружини.

Вони жили у квартирі Андрія, купленій за допомогою батьків ще до весілля.

Спочатку свекруха в будь-який час без попередження могла приїхати перевірити порядок, але кілька разів у переконливому тоні Марічка сказала:

– Не приходьте до нас без попередження і в нашу відсутність, інакше ми будемо змушені забрати у вас ключі або змінити замки.

– Ця квартира не тільки сина, але і наша. Ми допомогли Андрію її купити. Тому я маю право приходити сюди в будь-який час.

– Поясніть: з якою метою і що вам тут робити?

Свекруха розгубилась. Сказати, що перевірити порядок – було незручно і смішно. А Марічка продовжувала:

– Я тепер господиня в цій квартирі на правах дружини вашого сина. І вимагаю дотримуватися моїх умов. Ключі у вас для екстреного випадку, а не для того щоб приходити сюди в будь-який час у нашу відсутність.

– Я мати, ми виростили і забезпечили сина усім. Ти прийшла у цей дім на все готове…

Марічка перебила:

– Виростили – дякую! Але до цього дому мене привів чоловік, і на правах дружини я тут господиня. На інші умови я не згодна.

Андрій підтримав дружину, мати образилася. Але на її образи молода сім’я уваги не звернула. Та ображалася кілька тижнів і погодилася.

Більше своїм ключем двері не відкривала, приходила, коли Марічка була вдома, подзвонивши перед приходом. Зустрічала Марічка завжди її добре, і чаєм пригостить, і келишок вина запропонує.

Спочатку свекруха могла зробити зауваження, що не прибрано в домі, але Марічка ніколи не ображалася, вміла зауваження перетворити в жарт, або запропонувати допомогти їй.

– Вибачте, не було часу, завал на роботі. Якщо вам не комфортно – наведіть порядок, не образжуся, мені хочеться відпочити.

– У вас що? Нічого не приготовано, що їсте?

– У холодильнику є все, хто першим зголоднів, той і готує. Не соромтеся, беріть що хочете.

Поступово ставлення до невістки змінилося, вони навіть потоваришували, свекруха з задоволенням приходила із гостинцями.

І Марічка з Андрієм заїжджали до матері на вечерю, привозили продукти. Батько, пішовши на пенсію, продовжував працювати, а свекрусі потрібно було увагу.

– Що вам привезти, я на машині, навіщо вам носити сумки.

От і цього разу Марічка заїхала до свекрухи, повечеряли вдвох. Синові теж передала приготовану домашню їжу, щоби Марічці вдома не стояти біля плити. І, звісно, зайшла розмова про тітку.

– Що тобі сказала тітка Ліза?

– У гості хотіла приїхати. Я сказала, що нам не до гостей.

– Правильно зробила. Звідки вона дізналася твій телефон?

– Поняття не маю.

– Вона мені передзвонила ще раз. Це моя двоюрідна сестра. Ми з нею майже не спілкуємося. У неї були труднощі у житті, розлучилася з чоловіком, другий шлюб також не вдався. Тепер у Харківській області живе, нібито знову заміж вийшла. Свій дім, город, господарство. Донька цього року вступати хоче до Київського університету.

– А ми тут до чого?

– Хоче приїхати, зустрітися. Одна у неї донька, переживає. Хоче, щоб за дівчиною хтось приглядав.

– Скажіть, що просто хоче поселити свою доньку у нас.

– Якось незручно не допомогти родичам.

– Що ж тут незручного. Коли востаннє ви з ними спілкувалися? Андрій їх не пам’ятає. Адреса їх у вас є? – не чекаючи відповіді, Марічка продовжувала: – Давайте не будемо на свою голову шукати пригод. Я їх не знаю і вперше чую про таку рідню.

Попрощавшись зі свекрухою, Марічка поїхала. Вдома Андрію розповіла про дзвінок, той ніяк не відреагував, і історія забулась, але не закінчилася.

Пройшов тиждень, вихідний, субота. Марічка з чоловіком ніяких планів на вихідні не будували, вирішили просто відіспатись, відпочити. В обід у двері подзвонили.

Марічка в цей час була на кухні, Андрію з дивана вставати не хотілося.

– Ти когось чекаєш?

– Ні! Відкрий, у мене руки брудні.

– Навіщо, якщо ми нікого не чекаємо, – пробурчав Андрій, пішов відкривати.

На порозі стояли троє. Андрій здогадався, що це тітка Ліза з родиною, впізнав її не одразу, бо бачився з нею дуже давно, коли був маленьким.

– Ви не чекали, а ми приїхали, – заявила вона бадьоро, заносячи в квартиру сумки, чоловік спустився вниз ще за речами.

– Так, дійсно, ми сьогодні нікого не чекали, – печально промовила Марічка. Деякий час вона спостерігала мовчки, поглядаючи на чоловіка. Не залишалося нічого іншого, як запропонувати гостям увійти.

– Ну що ж, дорогі гості, заходьте, – сказано було з іронією. – Я так розумію, ви тітка Ліза.

– Так, Єлизавета Олександрівна, це – моя донька Світлана і чоловік Аркадій. Не лякайтеся, ми ненадовго.

Марічка дала можливість гостям вмитися з дороги і запросила за стіл, зазначивши при цьому, що приїжджати в гості без запрошення – поганий тон.

– Вас не чекали і нічого не готували, тож задовольняйтеся тим, що є в холодильнику.

– У нас із собою все є. Ми з гостинцями. Все добре, домашнє. Вирощене власними руками.

Тітка Ліза метушилася, почала розпаковувати сумки, викладаючи на стіл продукти, сири, ковбаси. По кухні розійшовся аромат домашніх копченостей. В наступній сумці були мед і варення, сухофрукти.

– Навіщо ж так багато! Нам не з’їсти, зберігати ніде.

– Поділіться з батьками. У вас тут все магазинне, а це домашнє, без хімії. Варення і солення можна не в холодильнику.

Поки Марічка з гостями розбирала сумки, Андрій зателефонував матері, вони з батьком вже виїжджали. Тітка Ліза відразу внесла ясність.

– Мета нашого приїзду не тільки знайомство і зустріч з рідними. Цього року Світлана закінчує школу. Планує вступати до університету. От і хочеться познайомити її з родичами, мало які проблеми виникнуть, все в житті буває. При університеті є гуртожиток, жити вона буде там. Дівчина вона у нас добра, розумниця.

Через деякий час ніяковість зникла. Єлизавета Олександрівна розташовувала до себе, Андрій з чоловіком теж знайшли спільну мову. Під’їхали батьки Андрія.

Застілля вийшло веселе. Марічка відтанула і щиро усміхалася. Всі з гідністю оцінили наїдки Єлизавети Олександрівни. Копчений адигейський сир, домашня буженина, ковбаси – все було дуже смачним.

Несподіваний приїзд гостей перетворився на теплу сімейну компанію. Розповіли про свої сім’ї та прожиті роки. Згадали свою молодість, поділилися новинами про знайомих родичів. Єлизавета Олександрівна з сумом згадала батьківський дім.

– Хочу поїхати у свій селище, давно там не була. Всі, напевно, поїхали в місто.

Свекруха запросила родичів переночувати у неї, квартира тут затісна. Порадившись, вирішили, що Світлана залишиться з молоддю, а Єлизавета з чоловіком поїдуть до свекрухи. У неділю Марічка з Андрієм погуляли зі Світланою по Києву, показали їй Софійську площу і Хрещатик.

В понеділок рано вранці тітка Ліза з чоловіком заїхали за Світланою. Марічка з Андрієм провели родичів і поспішили на роботу. Починалася нова робоча тиждень.

Ввечері після роботи Марічка з Андрієм обговорювали несподіваний візит. Їй здавалося дивним, що вони приїхали до них, а не до свекрухи.

– Приємні люди, я рада, що познайомилися. А чому ви так довго не спілкувалися?

– Не знаю, у мами треба запитати, я у другому класі ходив, коли тітка Ліза з маленькою Свєтою до нас приїжджала.

– У гості нас запрошували. А може, можемо поїхати. Літом на машині поїхати до моря, по дорозі зупинитися у них на пару днів. На зворотному шляху взяти Світлану в Київ. Сподіваюся, вона вступить у вуз.

Світлана вступила в університет. Зупинилася у них на кілька днів, потім переїхала в гуртожиток. Інколи заходила в гості. Марічці з Андрієм довелося відкласти поїздку до моря – у родині очікували поповнення.