Що скажете? Приїхали родичі свекрухи за два тижні до свята і, схоже, залишаються надовго

Ну, що ви на це скажете? Приїхали родичі моєї свекрухи, Тетяни Михайлівни, за два тижні до Великодня, і, схоже, збиратись їхати назад вони не поспішають.

Я, Оксана, вже й не знаю, чи сміятись, чи плакати. Ці гості – справжній подаруночок, і, здається, вони вирішили перетворити нашу оселю на своє особисте готелік. А Тетяна Михайлівна, замість якось їх приборкати, лише піддакує та годує пиріжками. Не кажучи вже про мого чоловіка, Ярослава, який удає, ніби це його взагалі не стосується. Ось тому я й вирішила вам усе розповісти – цікаво ж, чия витримка скоріше не витримає: моя чи їхня.

Почалося все з того, що одного ранку я прокинулася від галасу на кухні. Гадаю, може, Ярослав захотів мене здивувати й готує сніданок? Ха, якби! Заходжу – а там ціла делегація: тітка Надія, її чоловік Віктор та їхня донька Соломія, усі з якогось далекого містечка, де, як випливає з їхніх оповідань, життя нудніше, ніж у нашій морозилці. Вони приїхали «на Великдень», але, мабуть, вирішили, що свято починається за два тижні. Тетяна Михайлівна, сяючи, як писанка, вже метушилась біля плити, варила їм борщ. «Оксанко, та це ж родина! – каже вона. – Треба ж зустріти як слід!» А я дивлюся на ці валізи в коридорі й розумію – це надовго.

Тітка Надія – жінка голосна, як сирена. Відразу ж почала розповідати, як у них у містечку усе дорого, а у нас тут «столичний рай». І одразу ж взялась оглядати наш дім. «Ой, Оксано, а чому у вас штори такі запылені? А це що за плями на килимі?» – питає, а саме лізе в шафу, ніби перевіряє, як я білизну складаю. Я стиснула зуби й мовчала, але всередині вже кипіла. Віктор, її чоловік, виявився зовсім протилежним – мовчазний, як комод. Цілими днями сидить у вітальні, дивиться телевізор і просить «переключити на риболовлю». А Соломія, їхня двадцятирічна донька, взагалі живе в телефоні, але при цьому встигає з’їсти половину наших запасів. Я якось зайшла на кухню, а вона допиває мій улюблений йогурт. «Ой, я думала, це спільне!» – каже. Спільне? Ну звісно, тільки не для тебе, Соломіє!

Тетяна Михайлівна, замість того щоб якось натякнути, що вже й час розходитись, лише підливає оливи у вогонь. Кожного дня готує, немов на весілля: борщ, вареники, котлети, пироги. А родичі, звісно, в захваті. «Тетянко, та ти ж наша годувальниця!» – нявчить тітка Надія, а потім просить ще. Я пробувала поговорити зі свекрухою: може, годі їх так розважати? Але вона лише руками розвела: «Оксано, як ти можеш? Це ж родина! Вони до нас раз на сто років приїжджають!» Так, і, схоже, збираються залишитися ще на сотню.

Ярослав, мій чоловік, у цій ситуації – справжній майстер нейтралітету. Я йому кажу: «Яре, поговори з мамою, нехай вона їм якось натякне». А він у відповідь: «Оксано, ну потерпи, вони ж гості». Гості?! Та у нас уже не дім, а хостел! Я навіть у ванну тепер ходжу за розкладом, бо Соломія там годинами робить селфі. А вчора тітка Надія запропонувала мені «допомогти з прибиранням» і так начистила мою улюблену сковорідку, що тепер на ній нічого не смажиться. «Я думала, так краще!» – каже. Краще, звісно, для смітника.

Найсмішніше, що вони вже й плани будують. Тітка Надія вже заявила, що хоче залишитися до травневих свят, щоб «подивитися, як у нас тут шашлики готують». Віктор мріє поїхати з Ярославом на риболовлю, а Соломія просить відвезти її до ТРЦ, бо в їхньому містечку «нормального одягу нема». Я сижу й думаю: коли вони взагалі поїдуть? І, головне, як мені дожити до того дня без нервового зриву?

Я вже почала вигадувати плани, як їх відправляти. Може, сказати, що у нас починається ремонт? Чи що ми самі збираємось у відпустку? Але Тетяна Михайлівна, здається, лише радіє цьому нашестю. Вчора вона запропонувала влаштувати великий великодній обід і запросити ще й сусідів. «Нехай усі бачать, яка у нас дружня родина!» – каже. Дружня, звісно, тільки я вже почуваюсь чужою у власному домі.

Єдине, що мене рятує, – це почуття гумору. Ввечері, коли всі вкладуться, я наливаю собі чаю й уяМожливо, варто просто зіграти у жарт і ненароком “забути” квитки на потяг додому у їхній кімнаті.