Пекельна трійка: любов, свекруха та штучний інтелект

Кохання, свекруха та штучний інтелект

— Мам, ну чому ти кожного разу намагаєшся зруйнувати мої стосунки з Олесею? — голос Ярослава тремтів від обурення, але він намагався стримуватися.

— Бо вона тобі не пара, Ярославе! — рішуче відповіла Ганна Василівна, стиснувши губи й схрестивши руки на грудях.

— Ти хоч сама себе чуєш? Ми з Олесею кохаємо одне одного! Це не просто слова, це справжнє почуття!

— Почуття? — перепитала мати, відводячи погляд. — Вона не здатна на почуття. І ти це чудово знаєш.

— Ні, не знаю! — Ярослав підвищив голос. — Ти сама мені все життя твердила: знайди ту саму — добру, вірну, розумну, господарню. І що? Вона негарна?

— Гарна… — неохоче вимовила Ганна Василівна.

— У нас вдома чисто? Чисто. Вона поважає тебе? Так. Тобі ніколи слова поперек не сказала. Розумна — розбирається краще за мене і в техніці, і в літературі. Ну в чому, мам, у чому проблема?

— В тому, що твоя Олеся — це не людина, Ярославе, — із відчаєм промовила жінка, підводячись із крісла. Маленький столик з чайником і пампушками, акуратно розставленими невісткою, захитався й із грюком перекинувся. — Вона — продукт! Програма! Механізм! Залізо й дроти, навіть якщо вони заховані під гладкою шкірою й блискучими очима!

— Мам…

— Не перебивай мене! — різко сказала вона. — Ця… жінка… вона не старіє, не хворіє, не свариться! Вона — ідеальна за замовчуванням! Знімна грудь, зарядка від сонця, вбудований термодатчик! Ти розумієш, що замінив живе — на технології?

Старий шпиць Барсік на знак підтримки господирі загавкав, крутячись біля її ніг.

— Звісно, вона тобі посміхається! У неї режим “усмішка при зустрічі” увімкнений! Вона ніколи не закатує очі, не дратується, не кричить. Вона не людина, Ярославе! А ти… ти зробив вибір на користь ілюзії.

Він мовчав. А потім, глибоко зітхнувши, пішов у спальню.

Наступного ранку, вся в роздумах із тремтячим серцем, Ганна Василівна стояла на балконі й дивилася на подвір’я, де грали діти й гуляли пари. У вухах дзвенів голос сина: “Ми кохаємо одне одного”.

Того ж дня вона зайшла на сайт виробника андроїдів. Пальці тремтіли, коли вона переглядала каталог моделей. Нарешті обрала: Володимир. Зріст — 184, темні очі, “режим співчуття”, “активне слухання”, “руки для обіймів — підвищеної м’якості”. Так, дорого. Дуже. Але хіба кохання сина цього не варте?

За три тижні посилка прийшла. Величезна коробка стояла посеред замі, а всередині — він. Її Володимир. Його очі світилися спокоєм. Його голос — низький, заспокійливий, наче він прожив із нею сорок років.

— Мам, ти серйозно? — Ярослав із подивом дивився на Володимира, який зручно розмістився на дивані з підігрівом.

— А чому б і ні? — спокійно відповіла Ганна Василівна. — Я вирішила: годі страждати. Ти живеш із андроїдом — тепер і я не сама.

— Мам… — Ярослав нервово провів рукою по волоссю. — Це ж абсурд!

— Абсурд? — вона усміхнулася. — Не більше, ніж твоя Олеся. Зате він не сперечається, не ображається, не перечить. І каву зранку варить краще за будь-якого баристи!

— А почуття? А тепло? Душа?

— Так ти ж сам це обрав. Чи в тебе подвійні стандарти, сину?

Пізніше, на кухні, Ярослав наважився на відверту розмову:

— Мам, я розумію, ти хочеш мене провчити. Але ти справді вважаєш, що цей крок щось вирішить?

— Я вважаю, що ми обидва просто втомилися від болю. Від розчарувань. Я стільки років була сама. А тепер хоч у домі є хтось, хто запитає, як пройшов день, хто накриє пледом…

— Мам… Це… це підміна. Це ніби ти замість мене завела копію.

— А ти ж саме це й зробив, Ярославе. Ми з тобою просто обрали зручність, а не складність. Тільки я хоч чесно це визнаю.

— І що тепер?

— А тепер вечеряємо. Володимир приготував вареники. Олесі сподобається.

Того вечора на балконі, під тихий шум вулиці, Ганна Василівна стояла поруч із Володимиром. Він тримав її за руку. Поруч, у квартирі, Ярослав ставив чайник, а Олеся оновлювала прошивку.

Іноді кохання набуває дивних форм. Але хіба неА в кухні, де пахло свіжим чаєм та згущеним молоком, комп’ютерний голос Олесі раптом промовив: “Ярославе, а якщо ми з Володимиром теж закохаємося?”