Коли мрії стають реальністю

**Коли збуваються мрії**

— Молодий чоловіче, ви ж мою машину зачепили! — На тротуарі стояла струнка жінка, закутана в білу шубку.

— Паркуватися треба нормально, — пробурмотів Ярослав. — А то купляєте права, а потім створюєте аварійні ситуації. Я б взагалі жінкам права забороняв видавати!

— Ви ж бачите, що скрізь сугроби. Куди, на вашу думку, мені було паркуватись? На оту купу? — жінка тонкими пальцями показала на великий сугроб. — Я дзвоню в ДАІ!

Запал Ярослава одразу згас. У нього вже був один штраф за перевищення швидкості цього місяця. А тепер ще й це.

— Я теж заїхав колесом у сугроб. Ви мене зрозумійте, я ж ненавмисно.

— І що ви пропонуєте? — холодно запитала жінка.

— Пропоную вирішити питання на місці.

— Ні. Справа принципу. Я проти мізогінії.

— Проти чого?

— Проти неприязні до жінок!

— Добре, визнаю, що був неправий, — прошипів Ярослав. — Я пропоную оплатити вашу… подряпину. Плюс додам за моральну шкоду. Скільки ви хочете?

Після довгих перемовин жінка все ж здалась. Ярославу навіть здалося, що незнайомка навмисно тягнула час, щоб «здерти» з нього більше грошей. Він заплатив чималу суму, аби уникнути проблем.

Ярослав важко зітхнув. Він знову в мінусі. А ще у Соломії день народження, а він не встиг купити їй подарунок.

Відкрив банківський додаток, щоб переконатись: на рахунку лишилося всього три тисячі. До авансу ще тиждень. Нічого не залишається — треба позичати. Ярослав подзвонив кращому другові.

— Братан, я сам на нулі, — сказав Олег. — А чого ти їй стільки віддав? Видно ж, що пані при грошах. З такими тільки через патрульних. Або міг не заморачуватись — оформити європротокол. Швидко, і страхова сама б порахувала суму. Ти ж не зник із місця.

— Чорт, я ж авто продавати збирався. А патрульні цю подряпину в базу внесуть. Потім пояснюй людям, що машина в аварії не була. А фіксують саме як аварію. У тебе немає знайомих, хто міг би позичити? На тиждень. У Соломії день народження. Без подарунка не можна, сам розумієш.

— Ну так, до такої, як Соломія, з однією листівкою не прийдеш, — засміявся Олег. — Але позичити ні в кого, це точно. Вибач, брате.

Ярослав засунув телефон в магнітний тримач, привідкрив вікно й задумався. Пройшла година, як жінка в білій шубі зникла за поворотом, а він досі сидить у машині на цій невдалій парковці. Він і справді намагався бути обережним, але колесо наїхало на крижину, і авто різко кинуло в бік, чіпляючи сусіднє авто.

І тут Ярослава осінило: у нього ж десь завалялася кредитна картка. Як він міг забути? Рішення прийшло несподівано, і хлопець відчув приплив енергії. Він одразу ж поїхав до ювелірного магазину купувати ті сережки, що давно придивляв для Соломії.

Ввечері Ярослав стояв перед дверима квартири, але не наважувався натиснути дзвінок. Він згадував їхнє знайомство — як підійшов до самої гарної й мудрої дівчини, тримаючи в руці невеликий букет кущових троянд. У кишені куртки лежала коробочка з ювелірного.

Рік тому він не сподівався, що Соломія відповість йому взаємністю. Адже вона була пташкою з вищих сфер: батько — співвласник великого торгового центру у місті, а мати володіла трьома салонами краси. Соломія була з дуже заможної родини. Батьки купили їй квартиру, перед дверима якої тепер стояв Ярослав, боячись увійти.

— З Днем народження, кохана! — Ярослав одразу протягнув дівчині подарунки.

— Привіт! Дякую, любов моя, — Соломія поцілувала хлопця в щоку. — О боже, це ж ті самі?

— Так… — зніяковів Ярослав.

— Ти божевільний! Вони ж дорогі, — прошепотіла Соломія, дістаючи сережки з коробочки. — Але які ж вони чарівні… Дякую!

І так кожен раз. Соломія, хоч і була з багатої родини, але завжди рахувала гроші. Вона полюбляла купувати продукти в звичайних супермаркетах і готувала вдома, замість їсти в ресторанах. Побут теж вела сама, лише раз замовила клінінг — коли зламала ногу.

Але Ярослав все одно відчував, що вони з різних світів. Він був із простої родини, де на свята робили холодець з курячих лапок, а на день народження — печінковий торт замість звичайного.

— Сподіваюсь, ти не проти… У мене гості, — усміхнулася Соломія.

— Я думав, тут уже повнісінько, — засміявся Ярослав.

— Ти ж знаєш, що я не люблю святкувати свій день. Ходи, стіл уже накритий, — дівчина взяла його за руку й повела на кухню. — Мам, тату, знайомтеся. Це — мій Ярик.

Ярослав завмер, але не показав, що збентежений. Він привітався з батьками Соломії.

— Чого ти мене не попередила? — прошепотів Ярослав їй на вухо. — Я б якось підготувався…

— Та не хвилюйся. Я думала, вони вже вилетіли у відпустку, а виявилось — мені сюрприз влаштували. Дві години тому просто з’явилися біля дверейОднак тепер, тримаючись за руки й сміючись, вони бігли до снігових гірок, де їх вже чекали запорошені санчата та гарячий глінтвейн у термосі, і Ярослав нарешті відчув, що його мрія про щастя з Соломією почала збуватися.