Житловий простір

**Щоденник**

Коли Марія з чоловіком заселилися до нового будинку, на першому поверсі вже жило подружжя пенсіонерів — Ганна Степанівна та Тарас Іванович. Вони завжди були разом: і до магазину, і до лікарні, і на прогулянку. Ішли під ручку, підтримуючи один одного. Окремо їх майже ніколи не бачили.

Одного разу Марія з Олегом поверталися з гостей. Біля під’їзду стояла швидка, а з дверей виносили когось на ношах. За ними, ледь встигаючи, семенив Тарас Іванович, похитуючись на ходу.

Усі звали його дідусем Тарасом, а от до дружини якось ввічливо зверталися на ім’я-по батькові — Ганна Степанівна. Дід був цілком сивий, навіть брови його, що висіли над світло-сірими, майже прозорими очима, вкривалися сріблом. Вигляд у нього був збентежений і наляканий.

— Що сталося? — запитав підійшовший до нього Олег.

Той лише махнув рукою, ніби показуючи, що все погано, або ж відмахувався: «Не до тебе». Олег звернувся до одного з медиків, який спритно завантажував ноші з крихітною жінкою у машину.

— А ви хто? — неохоче спитав чоловік у формі.

— Сусід. Хвилююся, — відповів Олег.

— Не заважайте, сусіде. Хвилюйтеся осторонь. — Ноші зникли в авто, медик застрибнув усередину й почав зачиняти двері.

Дідусь Тарас спробував теж зайти в машину.

— Куди? Вам краще залишитися. Ви дружині не допоможете. Її до реанімації, вас туди не пустять. Тільки заважатимете. Відведіть діда додому, подивіться за ним, — сказав медик і захлопнув двері.

Автомобіль зі світлами та сиреною вирушив. Тарас Іванович, Олег і Марія стояли, покили звук не зник у далечині.

— Ходімо додому, дідусю. Не літо, простудитеся, — промовив Олег, помітивши, що старий вибіг у одній сорочці.

Той дозволив відвести себе.

— Може, до нас підніметеся? Легше, коли поряд хтось є, — запропонував Олег біля розчиненого вхідного дверей.

— Дякую. Піду додому. Чекатиму Галочку, — похиливши голову, старий увійшов у свою оселю.

— Ну, як знаєте. Як що — ми на п’ятому поверсі, — нагадав Олег.

Дід кивнув і зачинив за собою двері.

— Шкода його, стільки років разом, — зітхнула Марія, піднімаючись сходами. — Родичам тре— А він нікому не потрібен, окрім нас, — промовив Олег, і вони замовкли, думаючи про те, як швидко минуле може змінити майбутнє.