Коли є секрети на поверхні

Ось як у мене в щоденнику з’явився цей запис…

Володимир під’їхав до старої хрущовки та припаркувався так, щоби номери не кидалися в очі. Похмуро оглянув облуплені балкони, вікна без шибок. Сучасні стеклопакети виглядали, наче нові латки. Одним словом – будинок нагадував жебрака: що знайшов на смітнику, те й носить.

Загублений серед хворих дерев та таких самих похилих будівель, цей п’ятиповерховик доживав свій вік разом із мешканцями.

Володимирові від нього ставало так нудно, аж зуби болить. Саме в такому ж він провів дитинство. І відчайдушно мріяв звідси втекти. І не лише мріяв – робив для цього все. Добре вчився, вступив на престижний факультет, а потім ще й на економічний. Бо бізнес без знань – як хата без фундаменту.

Коли досяг усього, перевіз батьків у новий будинок у престижному районі. Невеликий, але сучасний, з акуратними кущами біля входу та городом позаду. Бо мати без роботи – ніби птах у клітці.

Його жінки любили не лише за гроші. Він був вродливим, щедрим, умів доглядати. Пару разів ледь не одружився із підтянутими красунями, що нагадували ляльок. А потім уявив, як привести таку наречену до своєї простої матері – і передумав.

Оленка ж його звалила природною красою та щирою посмішкою. Він, звісно, закохався. Вже за місяць познайомив її з батьками. Мати глянула на дівчину – і схвалила мовчазним кивком.

Хто ж міг протистояти такій доброті та скромності? Звикла до малого, Оленка не вимагала нічого. Батько помер, мати невдовзі – від раку. Володимир оточив кохану турботою. Навіть через рік після весілля він все ще червонів, як школяр, коли вона до нього торкалася.

Але одного разу його заступник (та й друг) сказав, що бачив Оленку в тому самому занедбаному районі – біля тієї самої хрущовки. Що вона могла там робити?

«А ти що там робив?» – спитав Володимир.

«Об’їжджав пробку, заблукав, виїхав до того дому.»

«Зраджує? Оленка? Ні, не може бути!» – але по спині пробіг бридкий холодок, а руки стиснулися в кулаки.

«Може, я помилився», – злякався друг, побачивши його реакцію.

Дома Оленка вела себе, як завжди: всміхнена, ніжна. Зрадниця ж, на його думку, мала б уникати близькості. Але вона лише пригорталася ще міцніше.

Щось було не так.

Тож він вирішив слідкувати. В обідню пору, коли її бачив друг, під’їхав до хрущовки й чекав.

Оленка з’явилася несподівано. Швидко відкрила кодовВона зайшла у під’їзд, а коли вийшла через годину, на її обличчі була така щира смута, що йому раптом стало соромно за свої підозри.