Відкриваючи вікно, він один на краю світу: небезпечний зовнішній виклик

Олесь розчинив вікно та вліз на підвіконня. Чорніючий внизу асфальт манив і лякав.

Життя часом схоже на криву лісову стежку. Ніколи не знаєш, куди вона приведе, що чекає за найближчими деревами. Олесь Бойко і подумати не міг, що спочатку втратить, а потім знову знайде своє щастя.

Одружуватися він не поспішав. Шукав для життя споріднену душу. Коли побачив Марічку в кав’ярні, серце аж забилось — вона. Не роздумуючи, підсів до неї та познайомився. Вони читали однакові книжки, дивилися однакові фільми, любили ковзатися на ковзанах, обоє мріяли про міцну родину, дітей.

Так і склалося, як мріяли, тільки дітей у них не було. Марічка ходила до лікарів, лікувалась, їздила навіть по святих місцях, не втрачала надії завагітніти. І одного дня здалося, що вагітність настала. До лікарні не поспішала, чекала, щоб не помилитися. Але коли живіт почав рости, пішла до консультації.

Виявилося, що це не довгоочікувана вагітність, а пухлина. Коли Олесь приводив Марічку до онкодиспансеру, щоразу бачив застиглі погляди хворих, ніби вони прислухалися до свого тіла. Такий самий погляд незабаром з’явився і в Марічки.

Олесь не відходив від дружини ні на крок. Спочатку взяв чергову відпустку, потім за свій рахунок, потім лікарка в поліклініці пішла йому назустріч, виписала лікарняний. Але начальник викликав і сказав: або Олесь повертається на роботу, або його звільнять. Олесь написав заяву на звільнення.

Цілими днями він доглядав за дружиною. Тримав її за руку, коли вона почала задихатися, як міг благав Бога, щоб не розлучав їх, забрав його разом із нею.

Ніщо не допомогло. Через три місяці Марічки не стало.
Після похорону Олесь повернувся у порожню квартиру. Марічин халат уже місяць висів на спинці стільця. Олесь сподівався, що вона встане та одягне його. У передпокої стояли її черевики, висіла кожушина, яку вони купили минулої весни з великою знижкою. Куди не глянь — усе нагадувало про Марічку, кохану та єдину, яка так рано пішла.

Олесь вткнувся обличчям у подушку, що ще зберігала запах дружини, та заридав. Потім пішов до магазину і купив дві пляшки горілки. Вранці ледве піднявся з ліжка. Біль, який відпустив увечері, нахлинув з новою силою. Олесь вилив недоВін глибоко зітхнув, дивлячись на нове життя, яке несподівано з’явилося перед ним, і зрозумів — іноді щастя приходить зовсім із іншого боку, ніж ми чекаємо.