«Ти впорядку? Відчини, будь ласка!» – Поліна сильно забила кулаками в двері ванної.

**Щоденник**

— З тобою все гаразд? Марічко, відчини. — Олена сильніше застукала у двері ванної.

Прокинувшись, вона зосередилася. Поруч сопів чоловік. Крізь білі хмари пробивалося березневе сонце. Глянула на годинник і здригнулася, злякавшись, що запізниться на роботу. І відразу згадала — сьогодні вихідний, 8 Березня.

Добре. Вмитися, випити кави, приготувати сніданок, поки Марічка та Артем не прокинулися. Олена обережно вибралася з-під ковдри. Але Артем схопився, заворушився.

— Котра година? — буркнув він, не розплющуючи очей.

— Пів на дев’яту.

Чоловік різко сів на ліжку.

— Спокійно, вихідний, свято, спи далі, — усміхнулася Олена.

— А ти чого схопилася? — Артем обійняв її й уперся носом у шию. — Вітаю, моя кохана жінко, матір наших діточок.

— Ну, якщо на те пішло, дитина у нас поки що одна, — засміялася Олена. — Піду сніданок готувати, а ти ще полежи.

— Поки ти вариш, я пробіжуся. Погода чудова. — Артем скинув ковдру й побрів босоніж у ванну.

Ввечері Олена вже протерла сир для сирників. Залишилося додати банан, обваляти у борошні й обсмажити. Незабаром кухню наповнив солодкуватий запах.

— Як смачно пахне, — у дверях з’явилася сонна Марічка у шортах та футболці, прижмурюючись від світла.

Промінь сонця на мить прорвався крізь хмари й освітив кухню, відблискуючи від металевого чайника.

Раптом Марічка прикрила рот долонею й зникла. Олена завмерла, а потім кинулася за нею.

— Марічко, відчини! З тобою все добре? — Олена прислухалася й постукала у зачинені двері. Чути було, як тече вода. — Марічко, відчини! — Вона застукала сильніше.

Тривога здавила серце. Олена намагалася запевнити себе, що у доньки просто боліть живіт. Аж раптом їй перехопило дух від жахливої здогадки. «Ні, цього не може бути. Випускний клас, відмінниця, збиралася до університету… Боже, за що?»

Запахло паленим, і Олена кинулася на кухню. З прокльонами зіскребла згорілі сирники у відро. Це трохи привело її до тями. «Тишечко, без паніки», — намагалася заспокоїтися.

Почувши дзвінок, подумала, що це Артем повернувся, і побігла відчиняти. На порозі стояв хлопець із букетом кольорових тюльпанів.

— Доброго ранку, Олено Миколаївно. Це вам. — Він подав квіти й посміхнувся.

— Дякую, — остовпіло відповіла вона. — Заходь, Марічка у ванній.

Хлопець увійшов, але не зняв куртку, м’ячився біля дверей. Його тривожний погляд сказав Олені все.

— То це ти? — зашипіла вона. — Ти знаєш, що я можу тебе притягнути за розбещення неповнолітньої?

Він перелякано кліпнув.

— Я прийшов поговорити. Я люблю Марічку й не збираюся тікати…

У цю мить із ванної вийшла бліда й схвильована донька. Вона переглянулася з хлопцем, потім із матір’ю.

— Ти? — промовила те саме, що й Олена.

— Хтось пояснить, що відбувається? Чому її нудить? Може, ти? — Олена підвищила голос.

— Мамо! Все нормально! — Марічка попередила жестом і пішла у кімнату.

— Марічко! Повернись! — гукнула їй услід Олена.

У цю мить увійшов Артем.

— О, у тебе вже залицяльник? — він подивився на квіти. — Сподіваюся, кричала від щастя?

— Від щастя?! — Олені перехопило дух. — Він…

— Я люблю вашу доньку й хочу на ній одружитися, — видихнув хлопець, червоніючи.

— Оце заява. А я вже почав ревнувати, — пожартував Артем. — Марічка ще в школі, і ти, мабуть, теж. Гадаю, треба поговорити. Як тебе звуть?

— Ігор Шевченко. Я прийшов, щоб ви не думали, що я…

— Роздягайся й заходь. Оленко, постав квіти у вазу. Я швидко вмиюся й приєднаюся, — сказав Артем і пішВони всі зібралися за столом, обговорюючи майбутнє, і Олена, нарешті зітхнувши, зрозуміла, що головне — не ідеальний шлях, а те, щоб йти ним разом.