Часова бабуся

Я стояла перед дзеркалом у ванній, туш у руці тремтіла. Так пильно я не фарбувалася з тих пір, як сім років тому, перед тим фатальним корпоративом, де зустріла Романа. Він пішов через рік після народження сина, “великодушно” залишивши нам квартиру.

Моя рука простягнулася до звичного блиску для губ, але раптом схопила яскраво-червону помаду. Вона лежала неторканою з того дня, як я стала просто «мамою Івасика».

Телефон завибрував на краю умивальника і з грюком впав на підлогу. Рука з пензликом здригнулася, залишивши чорну смугу біля скроні. Олена дзвонила вже третій раз за годину.

— Ти взагалі збираєшся? — її голос у трубці звучав роздратовано. — Ти обіцяла заїхати за мною годину тому!

Я прикусила губу, спостерігаючи крізь напіввідчинені двері за Івасиком. Син сидів перед телевізором, оточений кільцем із кукурудзяних пластівців. У горлі стиснувся ком.

— Мені терміново потрібна нова няня.

— Що?! — Олена ахнула. — Ти ж казала, що все владнала!

— Та няня відмовилася в останню мить.

Тиша в трубці стала густою, наче свинцевою. Я точно знала, про що думала Олена: «Знову Софійка не справляється». П’ять років сама з дитиною, а я досі не навчилася передбачати такі ситуації.

— Мамо! — Івасик з’явився у дверях, залишаючи за собою слід із пластівців. — А тато сьогодні прийде?

Мене ніби вдарило під ребра. Це питання звучало щоп’ятниці, але колишній чоловік не поспішав бачитися з нашою дитиною. Хоча й я сама не наполягала.

— Ні, сонечко, — я поправила йому комір. — Але сьогодні до тебе прийде найкраща у світі няня!

Ноутбук видав десятки варіантів за запитом «няня терміново». Банер «Бабуся на годину» з фото усміхненої жінки виглядав знущанням. Моя власна мати вже три роки жила в Одесі. Наші стосунки були напруженими: я не хотіла її турбувати своїми проблемами, а вона звинувачувала мене, що віддалилася і нічого не розповідаю.

Я клацнула на банер і обЯ натиснула “Зателефонувати”, і в цю мигу у квартирі розлився теплий запах із дитинства — мамині палянички, ніби сама доля підказала мені зробити цей крок.