Крок до свободи

Один крок до розлучення

Оксана стояла біля вікна, спостерігаючи, як Юрій роз’їжджав двором на новенькій машині. Сусідка Ганна Михайлівна вже втретє визирала з під’їзду — мабуть, шум двигуна заважав їй дивитися серіал. А Юрій все кружляв, наче хлопчина, якому вручили довгоочікувану іграшку.

— Тату, можна з тобою проїхатися? — промовила чотирнадцятирічна Софійка, зазирнувши через мамине плече.

— Запитай у нього сама, — різко відповіла Оксана, відійшовши від віконця.

Софійка насупилася.

— Мамо, ну що з тобою знову? Він же купив авто для всієї родини!

— Для родини… — гірко посміхнулася Оксана. — Ти знаєш, скільки ця «краса» коштує? А на дачу грошей немає, на твій табір тепер по копійці збираємо.

— Але ж машина нам потрібна! — Софійка сіла на диван, підібравши ноги. — Пам’ятаєш, як ми до бабусі автобусами їздили? Три пересадки, духота…

Оксана притулилася до стіни й заплющила очі. Так, пам’ятала. Але пам’ятала й те, як вони з Юрієм півроку сперечалися про покупку. Вона пропонувала взяти щось простіше, з пробігом. А він стояв на своєму: «Або гарну машину, або взагалі ніяку». І ось результат — кредит на п’ять років, через який тепер доводьться рахувати кожну гривню.

Двері хлопнули, почулися жваві кроки.

— Дівчатка мої! — Юрій увірвався в кімнату, сяючи від задоволення. — Софійко, поїдемо? А ти, Оксанко?

— Я не Оксанка, — різко відповіла дружина.

Юрій зупинився, усмішка зникла.

— Що знову не так?

— Все не так! — Оксана розвернулася до нього. — Ти купив машину, не порадившись зі мною! Взяв кредит, який ми тягнутимемо до пенсії!

— Ми ж обговорювали…

— Ми обговорювали покупку машини, а не цього заліза за півтора мільйона!

Софійка зіщулилася й тихенько вийшла з кімнати. Вона вже звикла до батьківських сварок, але щоразу сподівалася, що цього разу все обійдеться.

— Залізо? — Юрій почервонів. — Це ж японський автомобіль, надійний, безпечний! Для своєї родини я вибираю лише найкраще!

— А запитати родину — не доля? — Оксана сіла в крісло, відчуваючи, як налітає знайома втома. — Юрію, ми ж домовлялися про бюджет…

— Домовлялися, домовлялися! — він пройшовся по кімнаті, розмахуЮрій подивився на ключі від машини, потім на Оксану, і раптом усміхнувся: “Знаєш, може, справді варто продати цю корОксана подивилася йому в очі, коли він доніс слова, і раптом усміхнулася: “Знаєш, а може, варто просто вчитися розуміти одне одного?”.