Лена намагається впоратись після розриву, але свекруха приносить несподівані проблеми.

Не можу знайти спокою. На руках дрімала маленька Софійка, а я все стою біля вікна. Годину вже минуло, а відійти не сила.

Кілька годин тому мій Андрій повернувся з роботи. Я була на кухні, а він не заходив. Коли вийшла, побачила: збирав речі.
— Куди ти? — збито запитала.
— Йду. Від тебе до коханої.
— Андрію, жартуєш? Командировка якась?
— Та годі тобі! Набридла мені. У тебе голова тільки про Софійку, мене не бачиш, за собою не доглядаєш.
— Не кричи, дитину розбудиш.
— Ось! Знову лише вона! Чоловік іде, а ти…
— Справжній чоловік не кинув би дружину з дитиною, — тихо сказала я й пішла до доньки.

Знала його вдачу: продовжиш – буде скандал. Сльози підступили, але я не дам йому їх побачити. Взяла Софійку з ліжечка й сховалася на кухні. Туди він не піде, брати йому нічого.

Бачила, як він сів у авто й поїхав. Навіть не озирнувся. А я все стою. Мабуть, сподівалася: ось-ось його машина з’явиться, а він скаже, що це була лише дурна жартівлива витівка. Та нічого не змінилося.

Не спала цілу ніч. Подзвонити нікому – кому? Мати давно відсторонена. Раділа, коли я вийшла заміж, і забула. У Катерини Дмитрівни немов лише один дитя – мій молодший брат. Подруги є, але такі самі матусі, як я. Зараз сплять. І чим вони допоможуть?

Заснула ледве над світом. Спробувала подзвонити Андрію – скинув. Написав смс: «Не турбуй більше».
Тої ж миті Софійка заплакала, і я підійшла. Розправлятися не можу. Пішов і хай йому. У мене донька, про яку треба піклуватися. Треба думати, як жити далі.

Глянула на гроші в гаманці й на картці – жахнулася. Навіть якщо попросити господарку почекати з орендою п’ять днів, поки прийде допомога, то й так не вистачить. А ще їсти треба. Могла б підробляти дистанційно, та Андрій забрав ноутбук.

Залишилось два тижні оплаченої оренди, щоб щось вигадати. І вигадувати треба швидше.

Та обдзвонивши знайомих, зрозуміла: марно. Нікуди мене не візьмуть із малою дитиною. Навіть щоб підмітати, треба на годину-другу пристроїти Софійку. Та й ні з ким. І з квартирою вряд щось виграю – знімали найдешевше. Вихід лише один – до матері. Але я вирішила це пізно, зате брат одружився рано. Живе з родиною у мами в дві кімнати. Усіх п’ятеро, а якщо
А через рік Валентина Михайлівна зі слезами щастя взяла на руки свою нову онученьку Софійку, дивлячись, як Лена й Вадим щасливо посміхаються, і зрозуміла, що справжня родина, квітне не від крові, а від любові й підтримки.