Я вважала, що знайшла щастя…

Думав, що одружився… Поки Соломія розраховувалася за покупки, Богдан стояв осторонь. А коли дівчина почала класти їх у пакети, він і зовсім вийшов надвір. Соломія вийшла з магазинчику й підійшла до Богдана, що курив трохи далі.

— Богдане, візьми пакети, — попросила вона, простягаючи чоловікові два найважчі мішки з продуктами.

Богдан глянув на неї так, ніби він мав зробити щось злочинне, й здивовано спитав:
— А ти що?
Соломія розгубилася, не знаючи, що відповісти на таке питання. Що значить це “ти що”? І навіщо це питати? Зазвичай чоловік завжди пропонує фізичну допомогу. Та й якось не по-людськи це — коли жінка тягне важкі покупки, а чоловік поруч іде порожніми руками.

— Богдане, адже вони важкі, — відповіла Соломія.
— І що? — продовжував викручуватися Богдан.
Він бачив, що Соломія починає сердитися, але через принцип не хотів брати мішки. Швидко пішов уперед, знаючи, що вона не встигне. “Що значить ‘візьми пакети’! Я що, батрак?! Чи підкаблучник?! Я — чоловік! І сам вирішую, чи брати покупки! Нехай сама тягне, не помре!” — думав Богдан. Таке в нього сьогодні було настріє — показувати дружині, хто в домі голова.

— Бодю, куди пішов? Візьми ж пакети! — покликала його Соломія, ледве стримуючи сльози.
Мішки справді були важкими. І Богдан знав про це про це — сам висипав у кошик ці продукти. До хати було близько, хвилин п’ять пішки. Та коли йдеш із навантаженням, дорога здається вкрай далекою.

Соломія йшла додому й ледь не плакала. Сподівалася, що Богдан лише пожартував і повернеться. Але ні — вона бачила, як він віддалявся. Хотілося кинути ці пакети, але вона в якомусь затуманенні тягла їх далі.

Дійшовши до під’їзду, вона сіла на лавку, не маючи сил йти. Хотілося плакати від образи й втоми, але стримувала сльози — соромно ридати на вулиці. Та й проглинути таку ситуацію не могла — він не просто образив, а принизив її ставленням. Адже до шлюбу був такий уважний… Зрозумів би, якщо не збагнув цього, та він зробив це навмисно!

— Здоровенькі, Соломійко! — голос сусідки вивів її із задуми.
— Добридень, бабцю Марто, — ледве посміхнулась дівчина.
Баба Марта, або ж Марта Петрівна, мешкала поверхом нижче й дружила з Соломіїною бабусею, поки та була жива. Соломія знала її з дитинства й ставилася як до родички. Після бабусиної смерті саме баба Марта допомагала їй із першими побутовими труднощами. Справитися самой було важко — Соломіїна мати жила в іншому місті з новим чоловіком та дітьми, а батька вона й не пам’ятала. Тож єдиною рідною людиною завжди була бабуся. А тепер — баба Марта.

Соломія без роздумів вирішила віддати всі продукти бабусі Марті. Таки недарма їх тягла! Пенсія у Марти Петрівни невелика, а Соломія часто пригощала її смачненьким.
— Ходімо, бабцю, я вас проводжу, — промовила дівчина, знову вхопивши важкі мішки.
Піднявшись до сусідки, Соломія лишила в неї покупки, сказавши, що це для неї. Побачивши в пакетах шпроти, печінку тріски, консервовані персики й інші ласощі, які вона любила, та не могла дозволити, баба Марта розплакалася. Соломії на
А баба Маша, побачивши заплакані очі Катрусі та сумку Сережі біля його ніг, мовчки обняла дівчину й повела до себе на кухню пити теплий чай з вишневим варенням.