ЗЛОВИНИЙ СЕНС ЖИТТЯ

**ЛЮБОВЬ ПРОКЛЯТА**

Що тепер буде? з тривогою видихнула Олеся, більше до себе, ніж до коханого.
А що? Пошлю до тебе староїт. Чекай, спокійно відповів парубок.

Олеся повернулася з побачення (яке згодом перевернуло її життя) весела й загадкова. Двом молодшим сестрам розповіла у деталях про зустріч із Богданом.
Сестри знали: Олеся безумно закохана в нього. Богдан обіцяв одружитися восени, польові роботи завершаться.

А тепер, після інтимного побачення на сідані, хлопець просто зобовязаний зробити пропозицію.
Та Поля вже обмітіли, врожаї сховані в коморах, на порі Новий рік, а староїт як не були, так і нема.

Мати Олесі, тітка Марічка, помітила зміни у старшій доньці. Весела Олеся потьмяніла, а тіло змінило обриси. Поговорили по душі. Після гіркої сповіді тітка Марічка вирішила власноруч поглянути у вічі майбутньому «зятюкові». І заодно дізнатися: чи не заблукали десь свахи?

Не довго думаючи, пішла до сусіднього села, де жив Богдан. Його мати, нічого не підозрюючи, привітала гостю. Тітка Марічка вилила душу і обидві жінки обурилися на парубка. А він у відповідь лише зневажливо пожав плечима:
Звідки мені знати, чи з мене той плід? У селі хлопців повно. Що тепер, усіх дітей у себе писати?

Тітка Марічка тремтіла від лютості
Покидаючи той дім назавжди, лише кинула:
А щоб ти, негіднику, віку свого без шлюбу не мав!

Мабуть, ті слова розгніваної матері дійшли небесної канцелярії. Богдан згодом одружувався чотири рази

Олеся відразу зрозуміла: розмова матерів не скінчилася добром. Тітка Марічка строго наказала донькам:
Батькові ні слова! Розберемося самі.
Олесю, їдь у Вінницю до тітки. Коли дитина народиться залишиш у притулку. Інакше баби в селі язиками до кінця віку тебе добиватимуть. А там побачимо. Дай Боже, все налагодиться. Ох, доню, гріх солодкий, та люди злі

Чоловік тітки Марічки, Демид Васильович, був селянською інтелігенцією. Усі в селі звали його лише по імени-по батькові. Вчителював у школі, був суворий, але справедливий. Його поважали, радилися, кликали судити спори.

А тепер власна донька з дитиною на руках! Ганьба на все село!

Тітка Марічка не могла допустити такого, тому й відправила провинувату до рідні. А чоловікові сказала:
Нехай Олеся в місті працює. Доросла вже, двадцятий рік.

За молодшими доньками (усі погодки) стала пильніше доглядати.
Та чи втримаєш? Середня, Тетяна, незабаром поїхала за розподілом у Черкаси, а молодша, Соломія до Львова.

У селі кожне слово лунає, як луна. Незабаром чутки дійшли й до Демида Васильовича. Від власних учнів дізнався, що у його родині скандал.

Сліпому не завяжеш очі зітхнув і влаштував дружині розправу.
Як ти могла таке вчинити? Дитину у притулок? Це ж твоя первая онука! Щоб завтра я її побачив у нас!

Тітка Марічка не чекала такого. Хоч сама рік проплакала, знаючи, що онуку віддали. Боялася навідуватися сама себе боялася, бо знала: побачить і не зможе піти. «Оце так, донька ягідки їла, а мати оскомину має», коІ ось, пройшовши через біль, образи та прощення, вони всі разом зустріли старезність у колі рідних, де кожен шрам на душі став нагадуванням, що любов найсильніша з усіх сил.