Коли в родині непорозуміння, і вдома немає затишку

У родині розлад то й хата не рад.

«Ненавиджу його! Він мені не батько! Хай тікає звідси. Ми без нього проживемо», Ліза шалено злилася на вітчима.
А я не розуміла цього сімейного конфлікту. Чому не жити дружно? Навіть уявити не могла, які пристрасті кипіли в їхній родині.

У Лізи була молодша сестра по матері Оля. Оля спільна донька мами й вітчима. Мені здавалося, що він однаково ставився і до рідної Олі, і до прийомної Лізи. Але це лише збоку здавалося так просто. Насправді Ліза ніколи не поспішала додому після школи. Вона вираховувала, коли її «ворог номер один» ненависний вітчим піде на роботу. Але якщо траплялося, що він ще був удома, Ліза «виходила з берегів».

Вона шепотіла мені:
«Він тут! Маряна, посидь у моїй кімнаті».
А сама демонстративно зачинялася у ванній і чекала, поки вітчим піде. Щойно двері за ним зачинялися, Ліза миттєво виринала зі свого добровільного заточення й з полегшенням зітхала:
«Нарешті пішов! Маряна, тобі пощастило живеш із рідним татом. А я ось мучилася» Вона важко зідхнула. «Пішли на кухню обідати».

Мама Лізи була майстром кулінарії. У цій родині їжа була культом. Сніданок, обід, полуденок, вечеря усе за розкладом, за калоріями, за вітамінами. Якби я не прийшла до Лізи в гості на столі завжди чекав теплий обід. Усі каструлі й сковорідки накриті рушником готуються до їдців.

Ще памятаю: Ліза не любила сестру Олю, молодшу на десять років. Дражнила її, билася. Але згодом сестри стали нерозлийвода.

Ліза вийде заміж, народить доньку. Пізніше вся їхня родина, крім вітчима, перебереться на постійне проживання до Німеччини.

Через дванадцять років Ліза народить ще одну доньку. Оля залишиться старою дівою, але допомагатиме сестрі виховувати дітей. У далекій країні їхня родина стане ще міцнішою. З рідним батьком Ліза листуватиметься аж до його смерті. У нього була інша дружина. Ліза єдина донька свого тата.

Я виросла в повноцінній родині (із рідними мамою та татом), але всі мої подруги були безтатніми. Тоді, у дитинстві, я не розуміла їхніх претензій до вітчимів. Але, як виявилося, їм жилося несолодко.

У Насті мама й вітчим були відями пропащими. Настя соромилася їх. Ніколи нікого не запрошувала в гості знала, що вітчим лаятиме, а мама підтримає й ще й ляпасом пригостить. Але, переступивши пятнадцятирічний рубіж, Настя вже могла дати відсіч будь-кому, тож вітчим із матірю залишили її у спокої.

«Маряна, запрошую тебе на день народження!» радісно повідомила Настя.
Я щиро здивувалася:
«До тебе додому? Якось страшно, Настю. А вітчим не вижене?»
«Нехай тільки спробує! Його влада надо мною скінчилася. Мама дала мені адресу рідного тата. Він тепер моя захисна стіна. Тато живе недалеко. Приходь, Маряна. Мама готується, метушиться».

Настав день шістнадцятиріччя Насті. Я приготувала подарунок, дзвоню у двері подруги.

На порозі виряджена Настя:
«Привіт, подруго! Заходь, сідай за стіл».

Мама Насті та вітчим стояли біля столу. Я тихенько, з оглядкою, привіталася. Подружжя синхронно кивнуло у відповідь.

На святковому столі, застеленому потертою клейонкою, стояв плов у глибокій мисці, нарізаний хліб на тарілці та лимонад у гранчастих склянках. На склянках лежали крихкі коржики. І все. Але було помітно, що Настя пишалася цими «святковими» стравами.

Боже, а чим же вони харчувалися звичайного дня? Одразу згадалася моя власна святкова вечеря: мама стояла біля плити цілий день варила, смажила, пекла. Салати, мясо, риба, пироги, торт, сік, компот Так, у кожної хати свої заплатки.

Я, не показуючи здивування, з задоволенням зїла плов із хлібом, запила лимонадом. Коржик відклала сильно кришився, боялася забруднити клейонку.

Мама Насті та вітчим так і стояли нерухомо біля столу, спостерігаючи за нами. У кутку кімнати, де ми святкували, стояло ліжко. На ньому лежала бабуся Насті:
«Зінько, не пють вони? А то забудуть про мене не нагодують».
Настя зніяковіла:
«Бабуся, не переживай, мама не пє. У нас лише лимонад, ніякого алкоголю».
Старенька, заспокоївшись, повернулась до стіни й застогнала.

«Дякую за смачний обід!» я підвелася зі столу.
Ми з Настею поспішили піти адже в молодості купа справ приємніших, ніж сидіти зі старими.

Настя втратить маму, вітчима й бабусю за один рік. Залишиться сама у двадцять пять. Заміж так і не вийде, дітей не матиме. Бували в неї залицяльники, та не склалося. Серед них опиниться і мій колишній чоловік

Власне, Настя сама «підбере» мого покинутого чоловіАле і з ним їй не судилося знайти щастя характер, як завжди, виявився невдалим.