Радість знову заповнила серце

У душі знову оселилось щастя

Вже не перший раз помічала Оксана, як її чоловік Тарас тримається за лівий бік, де серце. Начебто непомітно гладить і відпускає руку, озираючись, чи не бачить дружина. А вона вже не раз питала:

Що, знову болить, Тарасе? Треба б до лікарні звернутися.

Пройде, буває, зараз відпустить, завжди однаково відповідав він.

Девятий рік жили разом Оксана з Тарасом у селі, куди обидва приїхали після інституту. Тарас закінчив сільськогосподарський, а вона педагогічний. Але Оксана так і не пішла працювати, бо чоловік любив господарство: повний двір був худоби дві корови, вівці, порося, кури й качки. За всіма треба було доглядати. Ось дружина й сиділа вдома, цілий день на ногах. Тарас працював агрономом.

Оксану з тринадцяти років виховувала бабуся, бо батьки загинули рано згоріли у будинку, а вона якраз тієї ночі ночувала у бабусі. Тарас був родом із цього села. Але через три роки після весілля помер його батько серце в нього зупинилося, а ще через два роки пішла й мати.

Так і залишилися Тарас з дружиною самі. Усе було добре, але не було в них дітей. Обидва чекали й сподівалися, Оксана навіть плакала вночі, благала Бога дати їм дитинку. Але досі не було.

Вранці Тарас поснідав і збирався на роботу, але знову схопився за серце. Не встигла дружина підбігти, як він упав на підлогу серце зупинилося. Швидка приїхала, але вже було пізно.

Після похорону Оксана довго плакала, думала сама:

У тридцять років лишилася сама Чому ж у житті так несправедливо? Чоловіка кохала, а Бог забрав його. Усіх забрав. У чому ж я провинилася?

Вранці заходила до хліва, доїла корову й плакала:

Навіщо мені все це господарство? Роблю все через силу, бо шкода худобу усіх треба нагодувати, коров подоїти ридала вона, гадаючи, що ніхто не чує.

Але чула її сусідка Наталя Петрівна, завуч у школі. Якось зайшла до неї:

Оксано, чую, як ти плачеш. Розумію. Продавай усю свою худобу, навіщо тобі одній? Знаю, що в сусідньому селі звільнилася вчителька початкових класів. Може, тобі туди влаштуватися? У нашій школі всі місця зайняті. А там початкова школа, старші діти вже до нас їздять. Всього пять кілометрів. Хоч серед людей будеш, відволічешся. Погодься, ти ж педагог.

Дякую, Наталю, дякую. І справді погодилася Оксана.

За літо вона продала худобу, а до вересня вже була в сусідньому селі. Зявилася там гарненька Оксана Михайлівна, поселили її у великому будинку. Вона прибрала, вимила вікна, все переклала.

Ось і почалося моє нове життя, говорила вона голосн