Прозріння після падіння

Каяття прийшло

Соломія була жінкою з вигадкою та фантазією. Що б не робила виходило гарно та незвично. Лагідна, скромна, але найголовніше незамінна. Працювала в сільській школі, вчила дітей у молодших класах.

Діти, батьки й навіть колеги любили її. Якщо хтось із вчителів захворював, завжди підміняла, навіть якщо доводилося виходити у другу зміну.

Соломіє Петрівно, у мене задача не виходить, скаржився її учень Андрійко.

А ти хоч трохи подумав над нею? питала вона, знаючи, що хлопець просто шукав, де б списати.

Терпляче пояснювала, доки він не розумів. А коли зрозуміє, раділа разом із ним.

Ой, та ж це легко!

Соломія виросла в дитячому будинку, потім вступила до педагогічного училища. Ще крихіткою її підкинули на поріг, імя дала медсестра сподобалося їй воно, а по батькові придумали перше, що спало на думку. Як і всі в дитбудинку, Соломія звикла терпіти і мовчки зносити образу. А кому скаржитися?

Батьківської ласки не знала, але мріяла про свою родину, про дітей. Знала, що віддасть усю нерозтрачену любов чоловікові та малятам. Уявляла, як зустріне того самого чоловіка, і житимуть вони одне для одного.

Та доля розпорядилася інакше вона вийшла заміж за Гната, місцевого водія вантажівки. Він примітив молоду вчительку, а їй так хотілося влаштувати своє гніздечко, відчути хоч крихту жіночого щастя. Подивився на неї якось і зупинив.

Соломіє, давно за тобою спостерігаю жінка ти справна. Виходи за мене. Не вмію я залицятися, квітки дарувати, я чоловік простий. Правда, старший за тебе, та й біда невелика. Зате хата в мене добротна. Батьків поховав рано пішли, от і живу сам. Хочу господиню в дім привести, промовив Гнат серйозно.

Звичайно, Соломія, як і кожна жінка, мріяла про романтику. Уявляла, як коханий стане на коліно, подарує перстень, зробить пропозицію. А тут усе просто: виходи і заходь.

Що ж, Гнате, приймаю твою пропозицію, відповіла вона. Незабаром відбулося скромне весілля, і вона вже жила в його хаті.

Перед весіллям деякі намагалися її відмовити.

Соломіє, подумай добре, Гнат тобі не пара. Ти ж тонкої вдачі, творча людина, а він звичайний чоловак. Ви різні.

Скільки село памятало, Гнат завжди був нелюдимим. Правда, працював старанно, і начальство його хвалило. Але думки були свої, до компаній не тягнув. Соломія йому сподобалась, бо була гарною дівчиною стрункою, з довгою косою. Вміла зачісувати її навколо голови, як у старовину, а йому це подобалось. Очі зеленкуваті, тиха та мовчазна. Отаку дружину він і хотів.

Соломія відразу показала себе чудовою господинею. Усе в хаті блищало, їжа була смачною, а в подвірї завжди чисто. Хоча чоловік помічав, що дружина трохи дивакувата: іноді вголос читає вірші, співає пісні під час прибирання, і все їй у радість. Але він цих тонкощів не розумів не його вдача. Ввечері дивилася серіали і водночас вязала то шкарпетки, то рукавички, а потім дарувала сусідам.

Задумувалася Соломія:

Чому ж у нас із Гнатом немає дитини? Живемо вже стільки час би. Діти потрібні, вони ж нащадки, має бути все, як у людей.

Гнат теж думав про нащадків. Бачив, що дружина з кожним днем стає сумнішою, усмішка рідшає.

Соломія, мабуть, сумує, що не може завагітніти. Ікони повісила в кутку, чую молиться, Бога просить, думав він, коли чув її шепіт.

Сам Гнат у Бога не вірив, але й дружині не заважав.

Нехай вішає ікони. Нехай молиться. Мені ж що? Вірить вона, а я ні, та ж то її справа. Нічого поганого у всіх вдома ікони. Багато жінок і до церкви ходять.

Як дружина, Соломія його цілком влаштовувала. Тиха, покірна, ніяких вільностей собі не дозволяє, односельці поважають за те, що добре вчить їхніх дітей. Хоча одного разу чоловік прийшов додому, а в подвірї коза. Потім і курей завела без його згоди.

Та й бог із нею, подумав Гнат, це ж для господарства. У всіх на подвірї живе худоба.

Але коли в черговий раз побачив у дворі маленького цуценяти, не витримав і невдоволено запитав:

Соломіє, це ще що за шавка в нас? Нам тільки цуценят не вистачало. Потім принесе потомство, а собаки ж плодючі.

Гнаточку, та ж він ще маленький! Підійшов до воріт ну хай живе. Не збідніємо від однієї миски юшки. Подивись у всіх у дворі є такі вартові. Нехай і в нас буде, гавкатиме, якщо хто чужій прийде.

Переконала. Чоловік згодився. Нехай живе собачка чорненька, навіть трохи пухнаста.

Давай назвемо її Цвітка. Виросте розумною буде, а зараз і так кмітлива.

Гнат навіть будку змайстрував для Цвітки, а з часом і сам до неї привязав