Зрадив дружині та дітям заради коханки, він навіть не підозрював, який жорстокий урок приготувала йому доля

Колись давно, у сонячному місті Львові, жив собі Володимир. Коли дізнався, що дружина Наталка народила йому двійню, його охопило дивне почуття. Ще недавно вони з дружиною мріяли про дітей, планували майбутнє. Та лиш Наталка опинилася в пологовому будинку, а він на свободі, як раптом усвідомив: можливо, це була помилка.
Перший день провів у нудьзі, а на другий вирішив зайти в улюблену кавярню. Там і побачив її Олену, жінку своєї мрії. Вона увійшла, усміхнулася, і серце його забилося швидше. До вечора вона вже була в його хаті. А вранці Володимир задумався: чи любив він Наталку? Чи було правильно заводити дітей?
Ранковий дзвінок з пологового перервав їхній спокій.
Хто це так рано? буркнула Олена.
Пологове відповів він. Двійня. Два сини.
Фе, підгузники, безсонні ночі! Навіщо тобі це? скривилася вона.
Володимир знизав плечима: Тепер і сам не впевнений.
Коли Наталка подзвонила з лікарні, він натягнуто радівав, але голос видавав його.
Любий, щось не так?
Нічого! Просто нова посада, а діти Боюся, заважатимуть. Але я щось видумаю! збрехав він.
Що видумаєш? занепокоїлася вона.
Він поспішно попрощався. Через тиждень Наталка мала повернутися з дітьми треба було діяти.
Слухай, у мене ж є батьківська хата в селі! раптом згадав він. Відвезу їх туди, скажу, що там краще для дітей. Буду навідуватися.
Ідеально! підхопила Олена. Твоя наївна жінка повірить!
Так і сталося. Наталка плакала, коли вони приїхали до старого, занедбаного будинку.
Ти нас тут покинеш?!
Так. Не нарікай. Грошей залишу.
Він швидко вивантажив речі й поїхав, навіть не попрощавшись.
Наталка лишилася сама з двома немовлятами. Що тепер робити? Вона заридала, коли діти голосно плакали.
Чого сидите? раптом почувся грубий голос. Дитина кричить, а ви нічого не робите!
Перед нею стояв літній чоловік.
Я сусід. Микола. Він взявся допомагати: розповив дітей, прибрав у хаті, приніс їжу.
Ви вчителька? спитав він потім.
Так.
Чудово! У селі дітям репетитор потрібен.
Так минуло півроку. Діти підросли, а Наталка звикла до нового життя. Одного вечора Микола заговорив:
Наталко, ти мені дуже подобаєшся. Але я не хочу бути тягарем
Які дурниці! перебила вона. Ти для мене зробив більше, ніж хто-небудь.
Вони зрозуміли одне одного.
Тим часом Олена приїхала в село, щоб прогнати Наталку. Але побачила лише занедбаний будинок.
Вовко, тут нікого нема!
Як?! скрикнув він.
А ось іде твоя Наталка! З дітьми. І якийсь чоловік Мабуть, новий чоловік.
Володимир стиснув телефон. Виходить, вона жила без нього і навіть краще.
А йому тепер лишалося лише з Оленою
Він гірко посміхнувся. Сам вибрав цю долю.