Без права на спадок: невістка відмовляється доглядати за свекрухою!

Виписала нас із заповіту – хай сама про себе дбає! – невістка забороняє доглядати за свекрухою.

Марія Лисенко більшу частину свого життя працювала на заводі у рідному місті, який був єдиним місцем, де можна було отримати гарну зарплату. Вона ніколи не думала про зміну професії, адже в маленькому містечку, де вона жила, не було інших перспектив, а по-друге, Марія повинна була заробляти на утримання свого улюбленого сина.

На чоловіка вона ніколи особливо не могла розраховувати, адже вже через кілька місяців після весілля, коли дізналася, що їхня сім’я незабаром поповниться, зрозуміла, що головною в родині є саме вона. Утримання родини, виховання сина, влаштування скромного життя – все це лежало на її плечах.

Звісно, вона іноді думала про розлучення, але зрештою вирішила, що краще, щоб у дитини був хоч якийсь батько, ніж жодного. Завдяки своїй важкій праці на заводі, Марія змогла відправити сина на навчання в місто. Хлопець був розумним і прагнув швидше стати на власні ноги. Він досяг успіхів у навчанні, отримав добре оплачувану роботу і був запрошений працювати в столиці.

Там він познайомився з дівчиною, з якою швидко вирішив одружитися. Матері не сподобалася невістка, їй було прикро, коли пара приїжджала в гості, а невістка починала насміхатися з маленького містечка й постійно ходила з виразом ображеності на обличчі, ніби була високо родовою аристократкою. Водночас Марія знала, що дівчина походила з одного з приміських сіл.

Коли старенькій виповнилося 60 років, вона потрапила до лікарні. Виявилося, що причиною були довготривалі шкідливі умови праці. Незабаром її виписали з лікарні, але їй була потрібна допомога в домашніх справах. Чоловіка біля неї вже давно не було, тому вона звернулася з проханням про допомогу до сина, але він також не зміг їй допомогти, оскільки перебував за кордоном. Тоді Марія вирішила попросити допомоги у сусідки Олени, пообіцявши їй заплатити за допомогу по господарству. Добросердна дівчина погодилася допомагати абсолютно безкоштовно, кажучи, що старенька «потребує грошей». Брала гроші лише на закупівлю продуктів, з яких готувала для неї обіди.

Відчуваючи величезну вдячність, Марія, розуміючи, що час добігає кінця, склала заповіт, згідно з яким її квартиру мала успадкувати молода сусідка. Це не було зумовлено жодною неприязню до сина, просто вона логічно вирішила, що її дитина має все, що їй потрібно, а дешеве житло в маленькому містечку йому ні до чого.

Одного дня Олена повинна була виїхати з міста на два тижні. Знаючи, що син вже повернувся в країну, мати вирішила зателефонувати й ще раз попросити про допомогу. Під час розмови вона розповіла про сусідку та про те, що саме вона є спадкоємицею її квартири. Так вона хотіла подякувати їй за безкорисливу допомогу.

Через мить розмови в телефоні запанувала тиша, аж доки не пролунав голос невістки, яка, очевидно, мала чути розмову.

– Виписала нас із заповіту, хай сама про себе дбає!

– Тихіше, – шикнув син.

Марія терпляче чекала, що скаже син.

– Мамо, я постараюся приїхати, але не обіцяю, бо на роботі мене можуть раніше викликати з відпустки.

– Добре… – жінка не залишала надії, що син таки приїде.

На жаль, син не встиг її відвідати…