Я підтримую колишню невістку, а син вважає це зрадою

Щоденник батька

Оленко, нащо ти втручаєшся? шепочуть подруги. Вона тобі вже не рідня. Знайде собі іншого чоловіка і забуде тебе, як сонце взимку. А онук підросте, теж не згадає. Хіба що нерви свої й гривні даремно витрачаєш.

А мені соромно. Соромно, що син виріс без чоловічої твердості, і тепер я відповідаю за те, чого йому колись не дала чуття обовязку.

Мій Денис одружився шість років тому. Його дружина, Соломія, приїхала до нашого Вінниччини на навчання. Вони швидко знайшли спільну мову, зняли хату на околиці, будували своє невеличке щастя. З Соломією у нас відразу якось не склалося. Не конфліктували, але й тепла не було.

Я не лізла в їхні стосунки. Працювала від ранку до ночі, на пенсію ще не збиралася. Заходила в гості, коли запрошували, сама теж завітала інколи.

Через три роки у них народився хлопчик Ярчик. Жили вони далі на орендованій хаті, мріяли про власну. Але як тільки дитина пішла до садочка, почалися сварки.

Денис запевняв, що ніякої іншої жінки у нього нема. Та я ж батько чую, коли щось нечисто. І справді: ледь Ярчик став ходити до садка, син подружжя розірвав.

Тату, не роби з цього драми. Я платитиму аліменти. У мене, до речі, Зоря вагітна ось моя родина тепер. А Соломія нехай сама викручується. Піде до батьків у село, там і повітря краще, кинув він, не дивлячись у вічі.

Ми посварилися гірко. Соломія не хотіла їхати у її рідному селі під Житомиром нема ні роботи, ні дитячого садка. Та й батьки її не чекали з розкритими обіймами. Вона шукала, де б знайти кут, бо сама не тягнула оренду.

Я все одно лишався з нею у контакті. Коли моя сестричка передавала речі свого сина, я запропонував віднести треба було приміряти. Зайшов в обід якраз Соломія годувала Ярика. Вона пригостила мене борщем.

Не люблю борщ без сала пробурмотів хлопчик. Мама не купила, бо треба за хату платити.

Соломія відвернулася до вікна. І мовчки заплакала.

Я не витримав. Попросив дозволу взяти Ярика на прогулянку. Купив їжі, солодощів. І йдучи додому, згадав, як сам колись їв пустий борщ у діда. Тільки тоді була війна, а зараз просто байдужий батько.

З того дня я став їй допомагати грошима. Син не знав. Аж поки Ярик випадково не проговорився.

Оце добре, так? Онучці ляльки не можеш купити, а їм платиш за хату! вибухнув Денис.

А ти хочеш, щоб твій син на вокзалі ночував? не втримався я. Ти втік від обовязку, а вона сама бореться. Мені за тебе соромно. Тому й плачу хоч якось помякшити твою чорствість.

Значить, ти обрав чужу жінку замість рідного сина?

Нехай так. Але онук він не чужий. І доки я живий, він не буде їсти борщ із водою. Навіть якщо син цього ніколи не зрозуміє.

Часом найважчі уроки ті, що вчать нас бути людьми.

Кінець запису.