«Я вирішила розлучитися», – оголосила вона.

Ольга оголосила:

– Я подаю на розлучення.

Денис в цей час захоплено дивився футбол і… жодним чином не відреагував на слова дружини.

Ольга підійшла і вимкнула телевізор.

– Що ти робиш?! З глузду з’їхала?! – закричав Денис, потім схаменувся, зусиллям взяв себе в руки і миролюбно сказав:

– Вибач. Просто там такий важливий момент.

– Впевнена, що це не важливіше за те, що я сказала.

– А що ти сказала? – зніяковіло запитав чоловік, зрозумівши, що, як завжди, пропустив слова дружини повз вуха.

– Я подаю на розлучення.

Денис витріщив очі:

– Як це «на розлучення»? Чому? Мені здавалося, у нас усе гаразд.

– Тобі здавалося.

– Зачекай… Учора ми були в театрі, позавчора я приніс квіти, минулого тижня ходили в кіно. Усе, як ти любиш…

– Так, але все це було вперше за сім років шлюбу. І я навіть знаю, чому.

– І чому ж?! – Денис починав сердитися.

– Бо я віддала дітей у садок, влаштувалася на роботу, стала ходити в спортзал, в салон краси, змінила імідж, завела нових друзів.

– Причому тут це?

– А до того, що ти раптом побачив, що я комусь цікава, що чоловіки звертають на мене увагу, що я вже не потребую тебе, як раніше.

– Дурниці які…

– Ні, Денисе, це не дурниці. Інакше ти б не злякався, не став би крутитися навколо мене, догоджати, квітів не дарував би. Я вже не кажу про кіно і театр. Це з твого боку – просто подвиг!

– Я старався… Хотів зробити приємне… Зачекай, я так і не зрозумів: ти через це вирішила розлучитися?

– Так. Я більше не хочу так жити. Ти зараз прикидаєшся люблячим чоловіком, а де ти був, коли я вагітна ходила, коли дітей народжувала, ночами не спала? Ти ж жодного разу ні в чому мені не допоміг! Присутній у нашому житті чисто символічно. Приходив, їв, спав. Можу порахувати, скільки разів ти дітей на руки брав!

– Я взагалі-то працював! – обурився Денис, – щоб забезпечити вас!

– Працював, не сперечаюсь. Але ж не тільки нас забезпечував – себе також. Вихідні мав, але тільки волів їх проводити з друзями.

– Маю право!

– У мене – вихідних не було, – продовжила Ольга, не звернувши на репліку чоловіка жодної уваги, – хоча діти… вони і твої теж. Тільки тебе це цікавило в останню чергу. Так і чую твої слова: я тобі гроші дав, що ще хочеш? А я хотіла… Хотіла, щоб поруч був надійний, рідний чоловік. Щоб підтримав. І не тільки матеріально, але й морально. Щоб пожалів у кінці кінців.

Але тобі було не до того. Ти жив своїм життям, у якому не було ні мене, ні наших дітей…

– Не перебільшуй.

– Я і не перебільшую. Ти хоч знаєш, у який садок вони ходять? Ми, між іншим, до нього дістаємося хвилин сорок. Вранці! Транспортом! А ти на роботу один машиною їдеш, як пан. І виходиш за двадцять хвилин. Проте, жодного разу не запропонував відвезти дітей у садок.

– Ти не просила, – буркнув Денис.

– А чому я повинна просити? Є речі, про які люблячого чоловіка і батька не просять. Це – само собою зрозуміле. Правда, не у твоєму випадку, оскільки про любов мова не йде. Ніколи не йшла…

– Ти просто монстра з мене зробила…

– Ні, Денисе, ти не монстр. Ти просто зовсім чужа мені людина. Став чужим… Або був.

– Це тобі, а дітям? Що ти їм скажеш? Як поясниш?

– Ой, тримайте мене семеро! – засміялась Ольга, – так вони зовсім недавно почали тебе на вулиці впізнавати! Тож із цим проблем у мене точно не буде.

Денис не знайшов, що відповісти. Частково Ольга мала рацію, але його теж можна зрозуміти: він – чоловік, вона – жінка й має знати своє місце, і домом займатися повинна, й дітьми. Батько Дениса завжди так казав. І мама погоджувалася. А Ольга чомусь незадоволена…

– І як ти збираєшся жити на одну зарплату з двома дітьми? – пішов Денис в атаку, – що стосується мене – то я ні копійки не дам!

– Даси, – спокійно відповіла Ольга, – аліменти ніхто не скасовував. І майно, яке нажили за сім років, ми через суд розділимо. Хоча там і ділити особливо нічого, але все-таки. Холодильник, як не крути, нам з дітьми потрібніший. А, знаючи тебе, я впевнена: саме за нього ти вчепишся, щоб болючіше зробити. Тому все – тільки через суд. На щастя, квартири у нас немає. До речі, ти можеш у цій залишитись. А нам із дітьми я іншу зніму (вимовляючи останню фразу, Ольга зробила невелику паузу, у глибині душі сподіваючись: Денис не погодиться, скаже, що іншу квартиру зніме саме він, що дружина і діти можуть жити там, де звикли… Але Денис нічого такого не сказав), – … я вже підібрала підходящу неподалік від садочка.

– Ну і йдіть! – Денис більше не міг спокійно слухати Ольгу, – думаєш: Цаца! Все продумала?! Нічого не забула?! А машина? Її я тобі не віддам!

– А я і не прошу, – усміхнулася Ольга, – вона мені не потрібна.

– З чого це ти така щедра?! – Денис уже не міг зупинитися, – машина їй не потрібна! Напевно, вже на іншій катаєшся?! Ну, признайся: давно у мене роги виросли?! Щось ти занадто сміливою стала!

– Не здивував, – Ольга була абсолютно спокійна, – я знала, що почую щось подібне.

– Так зрозумій ти нарешті, – Денис підлетів до дружини, схопив за плечі, став трясти, – кому ти потрібна з двома дітьми?! А давай… забудемо все, що ти тут наговорила? Житимемо разом, як раніше. Я виправлюсь, чесне слово!

– Як раніше? Нічого не вийде, – твердо відповіла Ольга, – ніяк не вийде.

– Але чому?! – Денис навіть не кричав, він волав на повний голос.

– Тому що я не люблю тебе більше…

Денис розгубився, внутрішньо запанікував і раптом, ніби відчувши, що подальші розмови безглузді, погодився:

– Якщо так – подавай на розлучення.

Їх розвели через пів року. Все сталося так, як планувала Ольга.

Тепер вона з дітьми живе недалеко від дитячого садка і ранок у робочі дні у неї проходить набагато спокійніше.

А у вихідні – вона взагалі вільна жінка! І все тому, що колишній чоловік забирає дітей до себе! Водить по місту, сидить з ними у себе вдома, в різні ігри з ними грає. Навіть сам готує!

І хто зрозуміє цих чоловіків?

Поки одружений – ні дружина, ні діти не потрібні. Сприймає як само собою зрозуміле.

Як розведеться – і час на дітей знаходить, і мало не найкращим у світі татом стає.