Коли доньці виповнився місяць, до нас прилетіла моя бабуся – познайомитися з правнучкою

…Коли доньці виповнився місяць, до нас через три тисячі кілометрів прилетіла моя бабуся, щоб побачити правнучку. Одного дня дитина почала дуже плакати, годували-колисали – але нічого не допомагало.

І ось тут на сцену вийшов справжній майстер. Бабуся взяла дитя впевнено і почала колисати, вверх-вниз, енергійно, і співати пісню, ту саму, яку я з дитинства пам’ятаю, її власного авторства, а може, ще її матері: «Ти моя дорога, ти моя лялечка, а бай-бай, а бай-бай, мою дитинку качай» – і так багато разів з варіаціями.

Кожен звук, кожну інтонацію пам’ятаю і зараз. Ми на той час вже, звісно, втомилися від нічних пробуджень і всього звичного коловороту з новонародженим, спати хотілося постійно. І тут донька почала затихати – подумала, що й я поки приляжу, хоч трохи подрімати. А бабуся все співає.

Через п’ять хвилин прийшов чоловік, теж ліг поруч і миттєво заснув. Потім з’явився син, йому було майже десять років, і зазвичай вдень він ніколи не спав. Але тут він рішуче заліз між нами – і затих. Протистояти було неможливо цьому «а бай-бай, а бай-бай…».

Всі спали до вечора, виспалися до самого серця. Це один з найщасливіших спогадів у моєму житті, як ми всі спимо разом, а над нами бабусин голос, якому так солодко віддатися у владу, довіритися повністю і кожною клітиною відчувати спокій та захищеність….