Коли ж приїде “швидка”? Температура під “сорок” не збивається.

-Kpípkó, будь ласка, коли буде “швvдкa”? Температура майже “сорок”, жодні ліки не допомагають…
– Зараз усі бригади на вuїзді, – втомлено відповів жіночий голос. – Очікуйте.

Ледь стримуючи сльози, Ксеня поклала трубку і кинулася до доньки. Маленька Софійка лежала на дивані, накрита тонкою ковдрою, і важко дихала. Тіло п’ятирічної дівчинки палахкотіло від гарячки: температура жодним чином не хотіла знижуватись, невмолимо наближаючись до сорока градусів.
Дзвінок у двері прозвучав неочікувано голосно. Ксеня різко встала, мало не впала, і побігла до дверей.
-Температура знижується, “тройка” працює. У маленької хрипи з обох сторін. Я б рекомендував госпіталізацію. – високий сивий чоловік втомлено потер перенісся, спостерігаючи, як молода медсестра кладе шприц до коробки.

– А вдома не справимось?
– Не справитесь. Їдемо до лікарні, спостерігатимуть.
Ксеня з паспортом та пакунком з речами вийшла в коридор:
-Зараз Софійку одягну і… Ой, а ви хто?

У відчинені двері заходила бригада “швидкої допомоги”: кремезний, бородатий лікар близько сорока років, худорлявий тридцятидвохрічний фельдшер в окулярах з валізкою та веснянкуватий рудоволосий інтерн.
– “Швидку” викликали? – уточнив бородатий лікар.
-Так, але… Ж був інший лікар. – розгублено промовила Ксеня.
-Який інший? – втрутився молодий лікар-інтерн.
– Ну… Високий такий, сивий. Він збив температуру Софійці і сказав, що їхати до лікарні треба… – розгублено промовила молода жінка.

Лікар з фельдшером переглянулися:
-Семенович!
-Дві бригади на один виклик направили? – здивувався інтерн.
Бородатий лікар звернувся до молодої жінки :
-Одягайте дівчинку. Веземо вас у лікарню.
Ксеня пішла до кімнати. Здивований інтерн запитав у лікаря:
-Що, навіть обстежувати не будемо?
– Семенович ніколи не помиляється!
-Та що це за Семенович такий?

Фельдшер хмикнув:
-Семенович – найдосвідченіший спеціаліст на “швидкій”… був. Його навіть до Києва запрошували не раз, а він щоразу відмовлявся. Казав, що його робота людей рятувати, а не в кабінеті сидіти.
Рік тому бригада Семеновича їхала на екстрений виклик. А якийсь дурень вирішив перед “швидкою” проскочити.
Фельдшер замовк, опустивши очі на підлогу. Бородатий лікар поплескав його по плечу і продовжив:
– В тій аварії вцілілих не було. А через сорок днів у місті почали відбуватися дивні події.
На вулиці хулігани хлопця порізали. До диспетчерської надійшов анонімний дзвінок: різана рана в області печінки. Наша зміна тоді була. Приїжджаємо. Хлопець лежить на асфальті, з пов’язкою, і крапельницю тримає якийсь чоловік. Підходимо до чоловіка, питаємо, хто першу допомогу надав? Чоловік головою крутить, каже: “Та “швидка” тут щойно була, лікар такий високий, сивий і медсестричка з ним, молода, зовсім ще дівчинка. Вони допомогу і надали, крапельницю поставили. Сивий сказав тримати отак… Я лише на хвилину відвернувся, глянув на хлопця: дихає-не дихає. А тут і ви приїхали. А сивий де?”

У нас холод по шкірі. Бо, за описом, виходить, що це Семенович зі своєю бригадою першу допомогу надав. Хлопця до лікарні відвезли, в картці вказали, що перша допомога до нашого приїзду надана. Про Семеновича змовчали. Це потім на підстанції відкрито почали про нього говорити. А того дня ми в шоці були.

-Та й не повірив би нам ніхто! – хмикнув фельдшер. Бородатий лікар поправив на шиї фонендоскоп і продовжив:
-Через кілька днів робітник на складі впав: інсульт і черепно-мозкова травма. Поки міська “швидка” приїхала, “високий, сивий лікар і молода медсестричка” першу допомогу надали: крапельницю поставили, кисень дали і діагноз озвучили. “А потім зникли, як крізь землю провалилися.”
-А про пологи на світлофорі пам’ятаєш? – усміхнувся фельдшер, поправляючи окуляри.
– Що, примари і пологи приймали? – здивувався рудоволосий інтерн.
– Ти зі словами обережніше, – насупився лікар. – Не знаю, ким “бригада Семеновича” стала, але точно не примарами. Скоріше міськими ангелами-охоронцями.

-Перепрошую… – інтерн почервонів. Навіть вуха запалали. – Так, а що там з пологами?
– Віз таксист жінку до пологового будинку: тридцять чотири роки, другі пологи, тридцять дев’ять тижнів. Зупинився на світлофорі, а тут передчасні пологи почалися. Таксист у паніці, машину на “аварійку”, у “швидку” зателефонував, а що робити – не знає, бігав навколо машини і кричав: “Допоможіть”. Йому диспетчер відповідає: “Чоловіче, не хвилюйтеся, переключіть телефон на гучний зв’язок, я вам розкажу, що робити”. А у чоловіка істерика, нічого не второпає.

Тут-то Семенович йому на виручку і прийшов зі своєю медсестричкою. Дитина сідницями вперед йшла, та ще й пуповина навколо шиї обмоталася. Загалом, якщо б не вони, дитина б не вижила.
Ну, а там вже і “швидка” приїхала, забрала щасливу маму і здорового кричущого малюка.
Скільки таких випадків за рік було – і не згадаєш. “Бригада Семеновича” з’являється тільки на найважчих. І якби не Семенович, до приїзду міської “швидкої” ніхто з тих пацієнтів не дожив би. Ось такі діла.

-Ми готові. – Ксеня з донечкою вийшли в коридор. Бородатий лікар узяв у жінки пакет з речами і усміхнувся малечі:
-Тепер усе буде добре!