Мені 38, я не заміжня, без дітей — і, знаєте, я абсолютно щаслива

Мені 38, я не одружена, дітей немає — і, знаєте, я щаслива як ніколи. У мене немає жодної з тих проблем, які так люблять обговорювати люди, дізнавшись про мій статус. Живу я в обласному центрі, маю гарну роботу, власну квартиру й авто — все це я здобула сама, без чиєїсь допомоги. До того ж, допомагаю батькам у селі. А найсмішніше — ніхто не вірить, що мені більше 28. Мабуть, тому, що виглядаю молодо й живу з легкістю в серці.

Мене звуть Соломія, і я завжди знала, чого хочу. Після школи вступила до університету, вивчала маркетинг, а потім почала кар’єру. Зараз я керівниця відділу у великій компанії. Робота цікава — дозволяє подорожувати, спілкуватись і постійно вчитись новому. Зарплати вистачає і на життя, і на заощадження. Люблю свою справу, і, напевно, це одна з причин мого доброго настрою.

Квартиру я купила п’ять років тому — сучасну, з великими вікнами, у самому центрі міста. Обставила все на свій смак: світло, затишні меблі, картини, привезені з подорожей. Авто — моя гордість. Не розкішне, але надійне, ідеальне для міста й поїздок до батьків у село. Там я часто проводжу вихідні, коли хочеться відпочити від міської метушні. Допомагаю мамі й татові по господарству, привожу продукти, інколи роблю дрібний ремонт. Їм приємно, що я приїжджаю, а мені — що можу зробити їхнє життя трохи кращим.

Багато питають, чому я не заміжня й без дітей. Деяким це здається дивним, особливо в мої роки. Але я не відчуваю, що чогось не вистачає. Я відкрита до стосунків, але не поспішаю. Якщо зустріну людину, з якою захочу прожити життя — чудово. Якщо ні — не засмучусь. У мене є друзі — разом ходимо в кіно, на концерти, влаштовуємо вечірки. Є й хобі: займаюсь йогою, малюю аквареллю, іноді беру уроки танців. Життя настільки насичене, що нудьгувати просто немає часу.

Інші думають, що я щось приховую, що в мене є таємні печалі. Але це не так. Я просто живу, як мені подобається. Не хочу підлаштовуватись під чиїсь очікування чи виходити заміж лише тому, що «так треба». Батьки спочатку хвилювались, особливо мама. Мріяла про онуків, але з часом зрозуміла, що я щаслива по-своєму. Тепер жартує: «Соломійко, ти в нас як зірка — вічно молода й вільна».

Чувала й докори: мовляв, у твої роки вже пізно думати про сім’ю та дітей. Але я не вірю в це «пізно». Життя — не розклад, де все має йти за графіком. Бачила жінок, які народжували й після сорока — і були чудовими матерями. Якщо колись захочу дитину — подумаю про це. Поки що мені добре так, як є. Насолоджуюсь свободою, можливістю подорожувати, коли заманеться, проводити вихідні так, як хочу сама.

Моя молодість зовні — це, мабуть, поєднання генів і способу життя. Доглядаю за собою: тренуюсь, правильно харчуюсь, дбаю про шкіру. Але головне — внутрішній стан. Не дозволяю стресА якщо так і лишиться — що ж, і це буде щасливим життям.