Моя мати важко хвора, і я беземоційний, бо вона на це заслуговує.

Моя мати тяжко хвора, і я не відчуваю до цього жодних емоцій. Вона заслужила це.

У нашому під’їзді живе літня жінка на ім’я Марія Петрівна. Вона завжди була для всіх доброю сусідкою, завжди готова підтримати й допомогти. Коли моя мати захворіла, Марія Петрівна не раз приходила до нас, щоб посидіти з нею, поки я була на роботі або займалася дітьми. Вона доглядала за мамою, допомагала по господарству, і завдяки її турботі мама почала одужувати.

Але незабаром сама Марія Петрівна серйозно захворіла. Стан її виявився набагато гіршим, і її довелося відправити до лікарні. До того моменту я була впевнена, що вона самотня, що у неї немає ні дітей, ні родичів. Але виявилося, що у неї велика родина: син, який обіймає високу посаду у великій компанії, дочка — успішна бізнес-леді, кілька онуків. Всі вони живуть у достатку, але за всі роки, що ми були сусідами, я жодного разу не бачила, щоб хтось із них заходив до Марії Петрівни навіть на чашку чаю.

Коли Марія Петрівна потрапила до лікарні, її дочка з’явилася, щоб зібрати їй речі. Я зустріла її у під’їзді і спробувала запропонувати допомогу, розказати про свій досвід догляду за хворою. Але її відповідь мене приголомшила:

— Це мене не стосується. Я принесла те, що сказав лікар, більше нічого не треба. Нехай дякує, що я взагалі приїхала.

Я завмерла від такої байдужості. Як можна так ставитися до власної матері? Принести речі з переліку та піти, не показавши й краплі співчуття.

Щодня після роботи я відвідувала Марію Петрівну в лікарні, підтримувала її, розповідала новини, намагалася підбадьориКоли мама дізналася про це, вона тільки зітхнула й сказала: «Діти бувають різні — одні дарять серце, інші лише рахують гроші».