Ми розійшлися місяць тому. Ти точно пам’ятаєш?

“Ми розійшлися з тобою ще місяць тому. Ти нічого не забув?”

– Максиме, ти не забув, що живеш в моєму будинку останній день? – запитала його Олеся.

– Тобто як? Уже?

– Так, а чому тебе це дивує? Ми домовлялися, що до 26 травня ти вирішуєш питання з квартирою, а поки можеш пожити тут.

– Якось час швидко пролетів…

Справа в тому, що Максим і Олеся розійшлися місяць тому. Проте для її колишнього чоловіка не було зовсім де жити. Ніяк не міг знайти підходяще житло. Чи, може, не намагався? Це вже зовсім інше питання.

– Не засмічуй мені голову. Завтра ти виїжджаєш!

– Але куди?

– Не знаю. Це вже не мої проблеми.

Максим тут же схопився з крісла.

– Як так, Олеся? Ми ж сім’я.

– Ми? Та немає вже ніяких “ми”. Ми розійшлися місяць тому. Ти нічого не забув?

– Кажу ж, час летить дуже швидко.

– Ще раз… Не відволікай мене.

Насправді, Максимові справді було нікуди йти. Друзів у нього не залишилося, бо час зі багатьма розвів. А хтось виявився далеко не найприємнішою людиною.

Родичі живуть в області, а до знайомих явно не підеш ночувати. І як тепер бути? Єдина надія була переконати Олесю.

І якщо ночувати можна хоч на вокзалі, то була ще одна причина, через яку її колишній чоловік не хотів залишати квартиру.

– Ти знаєш, а я ж до останнього сподівався.

– На що?

– Що ми ще будемо разом.

Тут Олеся розсміялася, а Максима це явно зачепило.

– Хіба я сказав щось смішне?

– А хіба тобі самому не смішно?

– Мені – ні.

– А мені – так. Слухай, годі вже грати комедію і грати в дитячий сад. Зрештою, ми дорослі люди.

– Ось саме! Тому я й хочу поговорити по-дорослому. Олеся, ти зрозумій, через дурниці ми розійшлися.

Колишня дружина навіть підняла брову від здивування.

– На твою думку, постійно обманювати людину – це дурниця?

– Ні, я не це мав на увазі.

– Я зрозуміла тебе!

– Та ні ж! Ми погарячкували, таке буває. Олеся, та ми ж можемо почати все спочатку. Будь ласка!

Олеся була просто вражена таким. Тільки вона одного зрозуміти не могла – її колишній чоловік з глузду з’їхав чи йому справді жити ніде.

– Я сказала, годі мені голову морочити. Збирай свої речі. Завтра ти покидаєш цю квартиру.

Але Максим ніяк не вгамовувався. Він продовжував стояти на своєму і наводив усі нові й нові аргументи. Один з них став просто нонсенсом!

– Та як ти не розумієш, я ж вірним тобі залишився!

– Це ти на що натякаєш?

– А до того, що з моменту нашого розлучення я ні з ким і ні-ні.

Тут вже Олеся схопилася за голову. Здається, Максим справді почав з глузду з’їжджати.

– Мені-то яке до цього діло? Якщо чесно, зовсім не цікавить з ким ти там спиш!

– А мене це хвилює. Ну, не можу я, Олеся, ні з ким, окрім тебе. І з тобою зараз не можу… Бо…

Тут Олеся перебила його.

– Так, все, не продовжуй.

Вона зібралася і пішла прогулятися. Тільки б очі не бачили цього Максима.

Насправді сталося ось як. Розійтися з ним вона планувала давно. Але все відтягувала, бо якось було шкода. Все-таки прожили вони разом 5 років і важко було прийняти таке рішення.

Проте постійна брехня чоловіка не давала їй спокою. Причому він брехав стосовно роботи. Постійно вигадував, що його начальник підвищив і став він тепер на престижній посаді працювати. А насправді залишився все тим же рядовим менеджером з зарплатою 20 тисяч гривень на місяць. Це й стало останньою краплею в їхніх стосунках.

Навіщо було брехати? Непонятно!

Олеся розмірковувала протягом всього вечора. Їй не хотілося йти додому. Тому вона вирішила залишитися у подруги. Звісно ж, Максим обірвав їй весь телефон дзвінками. Але брати трубки вона не збиралася, так само як і звітувати перед ним.

– Я не розумію, Олеся. Ну, що ти за матір Тереза така?

– У якому сенсі?

– Та я про твого Макса. Сама ж винна. Ось тепер він і не хоче йти.

– Так, вже. Сама розумію, що зглупила. Ну, не виганяти ж на вулицю…

– Так завтра все одно виженеш. Чи ні?

– Вижену. Бо слово завжди тримаю.

– Шкодуєш?

– Ні, немає про що шкодувати. Я ж не дитину виганяю, а дорослого чоловіка, який сам у змозі розібратися зі своїм життям.

Наступного дня Олеся повернулася додому, але так і не побачила валізи колишнього чоловіка біля свого порога.

– Ти все ще тут?

– Олеся! Де ти була? – вигукнув Максим.

– Це тебе вже не стосується.

– Ти ночувала у чоловіка?

– Ще раз повторюю: не твоє діло! Збирай речі і вимітайся звідси!

Тут Максим мало не почав ходити навколо колишньої дружини.

– Олеся, послухай, ну, я правда так не можу. Я ж хвилювався за тебе!

– Досить! Вимітайся, я сказала.

Але на Максима здавалось не діяли її слова. Або робив вигляд, що не чує її.

– Я ж тобі вірність зберігаю, як ти не розумієш?

Олеся зрозуміла, що ця розмова безглузда і ні до чого не приведе.

– У тебе 5 хвилин. Інакше я дзвоню у поліцію.

Але Максим не повірив і Олесі довелося зробити те, що вона обіцяла. Колишнього чоловіка швидко випровадили з речами на вихід. Бо у цій квартирі він не мав частки і прописаний тут не був.

Добре, що Олесі ця житлова площа дісталася у спадок. Страшно навіть уявити що могло бути, якщо би квартира належала їм обом.

У такому разі Максим точно ніколи звідси не з’їхав би. А що, дуже зручно. У нього ж завжди був на все залізний аргумент. Він вірний колишній чоловік…